Позивний “Філософ” йому дали побратими під час навчань.
Історію Назарія Луканюка розповіли на сторінці 710 бригади охорони Держспецтрансслужби у Facebook.
Назарію 22 роки. Він народився у селі Малий Рожин, що на Косівщині. Це невеличке село з населенням близько 1000 осіб, із неймовірною природою і краєвидами, в якому досі панують справжні українські традиції.
“Для мене це те місце, котре хочеться захищати. І на початку війни я зрозумів, що я не переживу, якщо воно буде російським”, – каже Назар, розповідаючи про свою малу Батьківщину.
До війни Назар жив і працював в Польщі – у ресторані, на посаді офіціант-менеджера. Він намагався відкрити власну справу, але війна вплинула на плани.
“В кінці лютого 2022 року, разом з батьком, ми повернулися в Україну, пішли у військкомат і так потрапили до Держспецтрансслужби”, – розповідає Назар Луканюк.
З березня 2022 року боєць проходив службу в батальйоні охорони, а в грудні 2022 долучився до лав бойового підрозділу 710 бригади охорони Держспецтрансслужби, який виконує завданні в зоні бойових дій. Був командиром відділення вогневого ураження.
Брав участь у виконані завдань з оборони та в наступальних діях бойового підрозділу. Отримав контузію, згодом лікувався, зараз проходить реабілітацію.
Про життєве кредо військовий говорить по-філософськи: “Єдині плечі, на які ти можеш покластися в житті – це твої власні!”
Вдома на Героя чекають дві бабусі, мама та дві сестри.
Назар розповідає, що після війни відвідає могили своїх загиблих товаришів.
“Тих, хто віддав найбільшу ціну на цій війні. Після війни буде найкращий час, щоб поскорбити за ними. А зараз найкращий час, щоб мститися за них”, – підкреслив боєць.
Художники про Україну знають щось особливе і по-особливому… Про це свідчить експозиція до Дня Незалежності у виставковій залі Івано-Франківської обласної спілки художників НСХУ, де відчувається атмосфера свята і смутку одночасно, віри в перемогу і надії на мир… Так багато всього відчувається… І це все про Україну… Різну по-різному, але нашу… Від прадавніх часів до сьогодення.
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного