П’ятирічний Андрійко поки що має тата і маму. Поки що – бо його тата хочуть позбавити батьківських прав. Всі троє мешкають в Івано-Франківську на вулиці Коновальця: Андрійко з мамою, а тато – через декілька будинків. Однак тата хлопчик не бачив уже близько двох років. У кожного з батьків своє пояснення цьому.

 

Правда батька

Костянтин Б. розповідає, що колишня співмешканка Наталя П. забороняє йому бачитись з їхнім 5-річним сином. Він вже не бачив Андрійка близько двох років,  власне, з того часу, як вони не живуть разом. А тепер жінка хоче й зовсім позбавити його батьківських прав, хоча чоловік не бачить для цього жодних підстав.

Він каже, що рік і два місяці пробув в АТО. Був добровольцем «Азову» і тільки в листопаді повернувся до мирного життя. Більше ніякий батальйон не захотів його брати до своїх лав, оскільки він не служив в армії. А коли їхав на війну, то дружина навіть не дозволила йому побачитися з сином, хоч він телефонував до неї і просив про зустріч. Вже на той час вони з півроку конфліктували і не жили разом.

За словами Костянтина, після чотирьох місяців в АТО він прибув на ротацію до рідного міста на п’ять днів. І одразу ж зателефонував до колишньої співмешканки, просячи про зустріч із сином. Вона погодилась, однак одного дня казала, що дитина прихворіла, на другий день – що вони у гостях. А за день до його від’їзду Наталя повідомила, що їх з сином зараз немає в місті – вони на «Буковелі».

«Я кажу: «Серйозно? Ви там? То я зараз приїду туди за дві години». Але вона почала казати, мовляв, нащо я буду їхати, де буду з малим кататися і так далі. Я думаю, що вона сиділа тоді вдома, просто не хотіла, щоб я бачився з дитиною. Я навіть сфотографував її машину під будинком. Їй все одно, що я міг більше не побачити малого», – розповідає «азовець».

А коли Костянтина важко поранили і він був на операції, то до Наталі зателефонували його товариші і сказали, що він може померти, тому хоче попрощатися з сином. Однак вона відповіла, що їй все одно – нехай помирає.

У листопаді Костя повернувся з війни. Але з’ясувалося, що тут, «на гражданці», у нього інша війна – за сина.

«Я приїхав, і мені батьки сказали, що якісь рекомендовані листи приходили. Пішов на пошту – дивлюсь, а там повістка в суд щодо позбавлення батьківських прав. Суд був 18 грудня. З’ясувалося, що декілька судових засідань відбувалися без мене, а цього дня все вже мало вирішитися. Я прийшов і кажу: «А що це таке? Ви хоч знаєте, де я був, що робив?» Я приніс їм довідки, що майже півтора року був в АТО, і сказав, що не ознайомлений зі справою, хочу її вивчити. Тому мені на два місяці відтермінували судове засідання», – продовжує розповідати чоловік.

Костянтин підозрює, що в суді вже все було вирішено без нього і його поява трохи зіпсувала їм справу. «Вона каже, що дитина мене не знає, що дитина мене боїться. Але коли я з ним говорив по телефону, то малий дуже охоче зі мною розмовляв, деколи виривав в неї трубку і кричав: «Тату, а що ти, де ти, як ти?» У нас з ним дуже гарні стосунки. Останніх чотири місяці я з ним навіть по телефону не говорив – вона не дозволяє. Я не знаю, чому вона не хоче, щоб я бачився з сином», – скаржиться він.

Чоловік зауважує, що легко щось робити за його спиною, коли він за тисячі кілометрів від Франківська на війні. «Для чого доводити, що я з 2010 року аліменти не плачу? Та я з того моменту, коли мені офіційно прийшов лист за півроку до війни про тимчасове позбавлення прав виїзду за кордон, платив їй гроші через банк. А ми з нею ще жили разом у 2010, 2011, 2012, 2013 роках. Навіть якщо не жили, то я все одно давав їй гроші. Працюю – даю, не працюю – може, не постійно, але даю. Вона мені дзвонить, що малий в лікарні і потрібні гроші, я одразу ж даю. А зараз виходить, що в мене заборгованість з 2010 року, сума – близько 18 тисяч гривень», – бідкається чоловік.

Костянтин каже, що не знає, як ще обґрунтовувати своє бажання бачити сина і що він проти того, щоб його позбавили батьківських прав. Його батьки, до речі, теж не бачать внука.

 

Сімейне життя

Не завжди у Кості та Наталі все було так погано. Був час, коли вони жили разом та виховували свою дитину.

Костя розповідає, що вони з Наталею вчилися в одній школі, але ближче познайомилися тільки років п’ять тому. З тих пір і почали жити разом. Він переїхав до Наталі і жив з нею та її сином від іншого чоловіка. Та життям це важко назвати: день жили разом, місяць – окремо.

Чоловік каже, що у колишньої співмешканки є проблеми з алкоголем. За його словами, вона тоді закривається вдома, вимикає телефони і п’є. Полюбляє всякі джин-тоніки, бренді-коли, шампанське. Тому діти на це нормально реагують. Не бачить в цьому негативу і Костя. «Якби бачив щось у цьому погане, то би сам давно вже її позбавив батьківських прав. Старшого, 18-річного сина це також влаштовує. Мама домашня, мама не гуляє», – запевняє він.

Однак Костя не може забути, як колись жінка, будучи п’яною, збила на його машині двох собак. Тоді він запропонував їй купити собаку, щоб хоч якось реабілітуватись. «У мене на руках один собака здох, а другого я півночі возив по ветеринарних клініках, але його не змогли врятувати, він також помер. Коли ми таки купили собаку, він два чи три тижні прожив у нас. Наталя тоді ще була вагітна. А потім вона сказала, що нам треба шукати нових власників для собаки. Я не хотів, тому вона взимку мене з собакою вигнала на вулицю. Я не міг піти до батьків з собакою, бо в нас вдома – дві собаки, два коти. Тому я десь п’ять днів жив з собакою в машині. Зараз він живе у мого молодшого брата», – з болем розповідає чоловік.

Пара часто сварилася. При чергових скандалах чоловік одразу ж йшов від неї додому, а потім знову повертався. Під час сварок Наталя часто маніпулювала чоловіком, запевняючи, що вагітна. Тому, коли вона черговий раз подзвонила і сказала, що вагітна, то він навіть не повірив, сказав, що вже звик до цього. Повірив тільки тоді, коли повіз її до гінеколога. Однак після цього їхні стосунки тільки погіршилися. Він каже, що причиною цього були її проблеми з алкоголем, і період вагітності винятком не був.

«Якось, вона тоді була на восьмому місяці вагітності і ми не жили разом, як завжди,  Наталя дзвонить моєму другу і каже: «Привези його». Вона вмовляла його, він вмовляв мене, і я таки поїхав до неї. Приїжджаю, а вона – «мертва». Бігає, міліцію викликає. Міліція приїхала, подивилася на цю клоунаду, що вона п’яна, а я тверезий. А вона каже: «Він мене б’є, він мене вбиває», – пригадує чоловік.

Він додає, що племінниця Наталі йому розповіла, що її старша сестра навіть возила кодувати жінку. Однак, видно, це не допомогло. Костя каже, що їй недовго треба було шукати причину, щоб випити: не так став, не так щось зробив тощо. «Ми з нею, на жаль, не пили разом, може, тоді все було б нормально. Я дізнався, що вона любить випити, коли вже пройшло трохи часу, я цього швидше не бачив, не розумів», – говорить він.

Після того, як вони півроку не жили разом, чоловік прийняв рішення йти воювати. До слова, за національністю Костя – росіянин. Його батьки – з Росії, але він народився вже в Івано-Франківську. Раніше часто їздив на заробітки в Росію.

«Пішов в АТО, бо не розумів, як російська козлина лізе до мене додому. Я не хочу в Росію, я був там. Моя рідна сестра – громадянка Росії і живе в Петербурзі, але вона розуміє, що в нас робиться, і дивиться на це здоровим розумом. Я був у глибинках Росії і не хочу жити так, як живуть там люди. Але я був і в Європі, тому хочу, щоб ми жили так, як там живуть люди», – продовжує Костя.

Йому важко говорити про війну, де він був водієм і об’єктом для снайперів. Чотири рази мав контузію. Каже, що на війні майже не буває неконтужених. Контузія для них – як «легенький вітер, а не поранення».

Одного разу він зміг вивезти тільки 28 бійців з 30-ти. Двоє загинули. «Це близькі люди, з якими я ще вчора пив чай. В одного потрапила міна, і від нього не лишилось нічого. Обстріл, всі запакувались, а я бігаю з відром збираю товариша, бо треба поховати його, хоч щось, але поховати. Вони кажуть, що нас всіх вб’ють, а я кажу, що нічого не знаю і ходжу з відром збираю кусок руки, кусок годинника, чобіт. Всі мене не розуміли, а я кажу: це ж мій друг. Я з ним чай пив, а сьогодні я хоч у відрі, але везу його», – зі сльозами на очах згадує «азовець».

 

Правда матері

У матері Андрійка Наталі – своя правда. Вона каже, що Костянтин уже три роки не платить аліментів, не цікавиться сином та має проблеми з алкоголем. А понад три роки тому йому призначили платити аліменти по 500 гривень на місяць.

«Але він ці кошти не платить. Замість нього нам держава платить на місяць по 300 гривень. Як можна вижити на такі гроші? У мене є старший син, якому 18 років. Я також з його татом не живу, але він щомісяця платить аліменти, в мене таких проблем з ним немає. Він цікавиться дитиною, її здоров’ям, вихованням. Я таке перший раз бачу. Він взагалі якийсь сором має?» – обурюється жінка.

Крім того, Наталя стверджує, що дитина навіть не знає тата. А коли дивиться на його фото, то каже, що це чужий дядя. Жінку обурює й те, що чоловік сам не хоче бачитися з сином. Вона каже, що після того, як вони розійшлись, він ні разу не дзвонив до сина, не приходив, не вітав з іменинами та на Миколая.

«Якщо би він хотів бачитися з дитиною, то хто може мамі чи татові заборонити це зробити? Як він його не бачив стільки років, то що, я їх маю зараз знайомити? Казати, що це твій тато, чи як? Якщо дитина його не знає. Він для нього – чужа людина. Як я йому можу заборонити бачитись з дитиною? – не вгаває Наталя. – Нехай він у суд на мене подає, якщо я йому забороняю бачитися з дитиною. Це маячня! Останній раз, коли він хотів бачитися з дитиною, він до мене дзвонив – це було більше року тому. І нас не було в місті тоді, ми були в горах. Але ж він живе через дорогу і може прийти в будь-який час. Це взагалі смішна ситуація. Я йду по базарчику з дитиною, йде його мама навпроти, і вона проходить попри нас, бо вона не знає дитини. А після того, як він приїхав з АТО, він до нас навіть не приходив і не дзвонив».

Жінка твердить, що колишній співмешканець випиває. За її словами, колежанка працює в цілодобовому магазині на вул. Коновальця і бачила, як він неодноразово приходив вночі п’яний, а деколи – взагалі «мертвий». «То він рево брав, то пиво, то ще щось. Може, він допився до якоїсь білої гарячки, я не знаю, чого він хоче. Він хай менше п’є і курить. Може, він наркотики якісь вживає чи контужений приїхав звідти», – припускає жінка.

Тому вона й хоче позбавити Костю батьківських прав. Каже, що має для цього багато підстав та доказів і вже давно займається цим питанням. «Не так просто позбавити батьківських прав. У мене було багато комісій, є багато висновків, є довідки з виконавчої служби, що він протягом трьох років не платить аліментів, є свідки серед сусідів, свідки з садочка, психологи, вихователі. Це все не просто так, я півроку цим займаюся. Він жодного разу до дитини ні в садочок не приходив, ні додому. То що, я це все набрехала? – знову обурюється жінка. – Щодо того випадку, коли він давав гроші, бо дитина була в лікарні, то малому тоді був рік. А зараз, слава Богу, майже шість».

Тому зараз Наталя не бачить сенсу в тому, щоб Костя бачився з сином, і не бажає їх, як вона висловилася, знайомити. Крім того, жінка вважає, що чоловікові так буде навіть краще – не треба платити аліментів.

 

КОМЕНТАР:

Наталія ЧАПЛИНСЬКА, психолог:

«Найстрашніше, коли сваряться батьки, а страждає дитина. Невідомо, чи дитина справді не знає батька. Бо якщо дитина хоча б раз бачила батька або спілкувалася з ним, то на рівні підсвідомості вона все одно запам’ятовує його.

Якщо дорослі не можуть порозумітися, то дитина не повинна страждати. А тут йде чистої води маніпуляція дитиною для задоволення своїх егоїстичних амбіцій, як жінки у відношенні до колишнього чоловіка, так і навпаки. Але це не є любов до дитини. Складається таке враження, що ні татові, ні мамі дитина не потрібна, їм треба просто зробити гірко одне одному, насолити, помститися, але використовуючи дитину.

Їм найперше треба зрозуміти, чи люблять вони свою дитину, чи ні. Коли дитину налаштовувати проти одного з батьків, то через деякий час вона виростає і починає протестувати проти того, хто її налаштовує. І тоді кажуть, що дитина важка, що вона схожа своєю поведінкою на тата чи маму. Дитині насаджується поведінкова роль когось з батьків, і через деякий час вона протестує проти цієї ролі, а потім вона її приймає.

Навіть якщо когось з батьків позбавляють батьківських прав, дитина все одно не перестає любити цю людину. Навпаки, може бути зворотний процес. І коли хлопчик підросте, то він може втікати з дому до батька, тим більше, що вони живуть поруч. І це буде спричинене тим, що мама зробила такий крок.

Як вихід: дорослі, вирішуйте проблеми між собою і не маніпулюйте дітьми! Дитину треба любити. Вона має право однаковою мірою і на любов від батька, і на любов від мами».

Наталія КОЗАК