Сьогодні про дискримінацію не говорить хіба лінивий. Зокрема, про гендерну. Права жінок, ба більше – не так права, як рівноправність з чоловіками, дуже турбують сучасних пань та панянок. Чомусь багатьом дуже хочеться постійно доводити чоловікам (чи самим собі) свою силу, мужність та спроможність бути такою ж або й значно кращою, ніж чоловік. Навіщо це сучасній жінці? Можна довго дискутувати. Мені ж захотілося зазирнути за завісу хіджабу. Адже де ще може бути більше гендерної дискримінації, ніж у мусульман?

В ісламі жінку вважають слабкою. Значно слабшою, ніж чоловік. А її три випробування – вагітність, пологи і годування дитини грудьми до двох років – змушують її постійно потребувати допомоги, підтримки і піклування. Пряма дискримінація! Зухвала і нахабна. Що вони собі дозволяють?!

Скажімо, жінці заборонено подорожувати без супроводу. Лише із законним чоловіком, братом, батьком чи іншим близьким родичем чоловічої статі. Дискримінація? Чистої води! От чому б їй не поїхати самій?! А тому, що дорога – це, виявляється, важко. Жінка може зазнати труднощів. Їй треба буде нести валізу. Вона остерігатиметься грабіжників, тож не зможе повноцінно поспати в дорозі. Вона може злякатися чи втомитися. Тому має подорожувати винятково у супроводі чоловіка, аби він узяв на себе усі клопоти про її спокій і добробут.

Шаріат (ісламське законодавство) прямо забороняє мусульманкам виконувати певні види робіт. Зокрема ті, що можуть негативно позначитися на фізичному та психічному здоров’ї. Наприклад, жінка не може бути суддею з кримінальних справ. Адже постійно слухати подробиці тяжких злочинів – це важко для психіки. Ну, як це іще назвати, як не трудова дискримінація за гендерною ознакою?

Донька отримує вдвічі менше спадщини, ніж син. І це несправедливо, скажете ви. Звісно, несправедливо. Адже чоловік зі своєї спадщини має утримувати батьків, заплатити викуп за майбутню дружину, опікуватися сім’єю і дітьми та багато інших обов’язкових витрат. Спадок жінки – це її повна, абсолютна і безроздільна власність. Вона може використовувати його на свій розсуд. Наприклад, почати власний (так-так, власний) бізнес чи витратити на розваги. Вона не мусить утримувати за ці гроші навіть саму себе, не те що власних дітей. Нею опікується батько або чоловік. Вона – слабка і потребує турботи й опіки.

А тим часом емансиповані європейки та американки, з яких українкам чомусь дуже приспічило брати приклад, щиро обурюються, коли їм подають руку при виході з транспорту чи, Боже збав, поступаються місцем. Ні, ну дійсно – я що, якась неповноцінна? Я буду гонорово стояти в тролейбусі на восьмому місяці вагітності усі сорок хвилин дороги додому. І нема чого мене дискримінувати! Ми ж не мусульманки. У нас жінки – сильні.

Панянки верещать про ущемлення власних прав і свобод у зв’язку із народженням дитини, замість того щоб насолоджуватися декретом і проводити час зі своїм малюком, який більше ніколи не буде таким, як зараз. Дитинство коротке. Коли ж іще ти братимеш своє маля на ручки і безтурботно посміхатимешся його аґуканням, як не в тому благодатному декреті? Але ж ні. Ми, наслідуючи європейок та американок, усе частіше хочемо сплавити дитя нянькам-бабцям-садкам і вийти на роботу. У нас – самореалізація! І нема чого нам тут розповідати казки про покликання жінки і щастя материнства.

Стосовно трудової дискримінації, тут нашим жінкам пощастило значно більше, ніж мусульманкам. Вони мають повне і необмежене право одягти оранжеву жилетку, взяти шуфлю і наввипередки з чоловіками вантажити асфальт. І мужчини навіть не намагатимуться їх дискримінувати. Вони мужньо споглядатимуть, як міцні жіночки орудують своїми нехитрими знаряддями праці, трудячись на родючій ниві ямкового ремонту дороги.

Щодо спадщини, тут узагалі все спокійно. Хто урвав, той урвав. А там видно буде. Може вийти так, що донька не лише майна не отримає, але і літніх батьків доглядатиме. Хто ж їй може заборонити скористатися своїм законним правом віддати свій суспільний борг тим, хто привів її на цей білий світ?

От скажіть мені, дівчата, ну навіщо вам воно здалось? Чому ви старанно і послідовно знищуєте свою жіночність? Ви маєте право голосувати, брати участь у громадському і політичному житті, працювати, навчатись. Ви можете обирати собі зовсім чоловічий одяг і водити трактор. Ніхто не забороняє вам піднімати штангу чи займатися боксом. Ніхто не сумнівається в тому, що ви сильні духом і тілом. А дехто в особливий спосіб тішить ваше самолюбство, доводячи, що ви навіть сильніші за тих недолугих (чомусь?) мужиків!

Навіщо ви, матері, дружини, намагаєтесь приміряти на себе усі суспільні ролі, тому числі чоловічі? Чому не дозволяєте піклуватись про себе, захищати, оберігати? Навіщо ви позбавляєте своїх мужчин – чоловіків, синів – мужності? Чому не даєте їм можливості проявити їхню силу і волю? Навіщо вам, жінкам, чоловічість?

Ми – однакові. Однакові у праві на життя, здоров’я, щастя…

Ми – різні. Різні тілами і мізками, фізіологією і способом світосприйняття.

Навіщо нам уподібнюватись, одягаючи на себе маски рівноправності, замість того щоб визнати свою унікальність і насолоджуватися нею?

Чому просто не прийняти свою винятковість – бути жінкою?

Мабуть, я якась несучасна. Але, дивлячись на це усе, так і хочеться оновити свій статус у Фейсбуці: «Дискримінуйте мене! Будь ласка!..»