Коли ти вперше починаєш підозрювати (не розуміти, не усвідомлювати, а саме підозрювати), що вагітна, тебе охоплює ціла буря емоцій, почуттів, думок… Це той стан, який треба відчути і прийняти по-особливому. Незалежно від того, чи вагітність стала несподіванкою, чи то було сплановано і передбачувано, емоції будуть дуже сильними і найрізноманітнішими – від всеохоплюючого первісного страху до абсолютного щастя.

Зрештою, щастя переважить, якщо тільки зважитися йому дозволити. Щастя буде таке велике і всеохоплююче, що його неможливо буде сховати. Воно буде відсвічувати в твоїх очах і вчинках, воно – щастя – буде помітне у твоїй ході і поставі, у твоїх усмішках і сльозах. Щастя буде так багато, що його помічатимуть сторонні, а найсміливіші казатимуть тобі про це.

Якщо ти спроможешся прийняти себе і свою вагітність як щось виняткове і подиву гідне, почнуть ставатися дива!

Ти познайомишся з собою іншою. Ти дізнаєшся про себе неймовірні речі, про які навіть не підозрювала.

Маєш сумніви? Знаєш, коли пташки будують гніздо для майбутніх пташенят, вони не задумуються про такі дрібниці, як «а раптом його змиє гроза». Вони просто роблять те, що мають зробити.

Треба наважитися прийняти цей величезний вияв Божої довіри. Бо що ж це, як не довіра, коли Він зробив твоє тіло домом для іншого?

Тож відповідай довірою на довіру: Бог свою тобі вже показав, і час тепер навзаєм довіритися Йому.

Вагітна жінка особлива: у неї – дві душі, два серця. На цілих 40 тижнів. А потім – на все життя одна велика любов, яка стає більшою з кожною наступною дитиною.

Твоє тіло – колиска і океан. Ти – всесвіт. Ти – все. На цілих 40 тижнів. А потім – ти більше, ніж все. Ти – мама. Не буде нікого і нічого важливішого за тебе. Ти творитимеш магію – від самого лише твого дотику вщухатиме біль, у твоїх обіймах минатимуть усі розчарування, вже на звук твоїх кроків стихатиме плач, а музика твого голосу долатиме навіть відчай.

Ти опануєш десятки професій, від медсестри до аніматора, відкриєш в собі дивовижний ресурс і побачиш, що можеш бути безкінечною.

Ти будеш зростати поряд зі своїм дитям. Воно набиратиме ваги та зросту, а ти виростеш внутрішньо і духовно.

Бо немає кращих учителів, ніж твої власні діти. Немає кращих мотиваторів, тренерів, коучів, якщо хочеш.

А потім одного ранку прокинешся під звуки музики, яку створив твій син чи донька, або якось виявиш свіжий шедевр маркером на своїх шпалерах. Ти будеш спостерігати, як вони ростуть, і радість змінюватиметься тривогою, а тривога – гордістю.

Так, ти будеш пишатися! Першим малюнком і першим постійним зубом. О так, це надзвичайні досягнення, от побачиш. Ти будеш співпереживати з першим коханням і першою невдачею. Ти розумітимеш, що все це не більше, ніж маленькі неприємності, але сприйматимеш їх серйозно, як справжні трагедії.

Ти будеш вчитися відпускати у світ. Спершу у світ, який обмежується парканом власного подвір’я чи дитячим майданчиком, а далі – садком чи школою. Але щоразу світ ширшатиме, і ти розумітимеш, що ти більше не всесвіт і не все. Ти навіть на якийсь час можеш стати «ніщо». Та це ненадовго. До першого розчарування чи пережитої підлості.

Ти будеш острівцем стабільності і тихою гаванню, в яку буде затишно і легко повертатися щоразу після життєвих буревіїв.

Ти ніколи не будеш сама. Якщо тільки зважишся дати життя своїй великій любові. Бо з неї проростає все решта. Бо любов – перемагає. Довіряй!

Просто приймай. Це не той випадок, коли варто обдумувати і зважуватись.

Просто приймай кожну вагітність як те, що вже сталося, і нічого кращого тут і зараз з тобою статись не може. Воно того варте, от побачиш.