«Аферистка» (2020)

  • Режисер: Дж. Блейксон

    У ролях: Розамунд Пайк, Пітер Дінклейдж, Ейза Гонсалес, Дайенн Уіст, Кріс Мессіна

    Марла на вершині успіху. Очолюючи власне юридичне агентство, вона опікується слабкими і незахищеними пенсіонерами та доглядає їх. Робить це своєрідно: заявляє, що старенькі недієздатні, здає їх у притулки для престарілих, а потім обкрадає. Несподівано для героїні, її бізнесовій ідилії раптово настає кінець: чергова непримітна клієнтка (Дайенн Уіст) таїть у собі чимало таємниць, одна з яких – її син, мафіозний ватажок (Пітер Дінклейдж), що збирається помститися Марлі. Однак аферистка не має наміру здаватися і готова боротися до останнього подиху.

    З перших же хвилин закадровим голосом центральна антагоністка повторює завчений і безліч разів проговорений до неї в історії поділ на «вовків» і «здобич». Втім, слова для Марли нічого не варті, Атлант сам за себе плечей не розправить, активи і банківські рахунки, якими володіють милі старенькі під її хижим керівництвом, безцінні. Режисер «Аферистки» Дж. Блейксон спочатку пропонує аудиторії безпрограшні обставини, в яких сам себе як не зовсім помітний і успішний раніше автор, почуває чудово. Невловима героїня не схожа на карикатуру і в буквальному сенсі має кілька життів у запасі.

    Актуальність теми опіки збігається з новим документальним розслідуванням New York Times «Хто підставив Брітні Спірс?» У ньому всесвітня попзірка протягом 13 років сидить за ґратами особняка через юридичні зволікання і підступність власного батька. Хто ж така Марла і як часто довколишні, самі того не підозрюючи, вручають таким, як вона, золоті зірочки за черговий «порятунок»? Під благими намірами дійсно криється пекло, на нього у фільмі дають крадькома глянути у вигляді напруженого і захопливого ескізу, з якого поступово відколупують лиск, успіх, терпіння. У результаті «Аферистка» неглибоко, але зачіпає гендерне питання, шепоче про все ще далекий паритет, дзвенить у вухах обвинувальним вироком практикам мізогінії в доступних для огляду сферах бізнесу. Пайк знову втягується в дихотомію, нехай і більш передбачувану, на відміну від фінчерівської, яка, однак, так само породжує у інших персонажів бажання розкрити їй череп і прочитати божевільні думки. Заручників Марла не бере, димить виключно вейпами, а якщо і дихає на ладан, потрапляючи в стресову ситуацію, то завжди зуміє з самою собою домовитися.

    Смішний і Дінклейдж у ролі нібито гідного суперника, який до кінця змінює тактику. Описуючи дворазову лауреатку «Оскара» Дайенн Уіст, реанімовану після довгих років затишшя і навіть бідності, варто процитувати її ж героїню з торішнього «Нехай говорять» Стівена Содерберга: bow down, bitch. Настільки невимушено, до мурах по спині, вона діє на екрані, перетворюючись з милої старенької на бадьору, як на свій вік, самозванку. «Та ти влипла, дорогенька», – звертається вона не тільки до Марлі, а й до глядачів. Ті погоджуються, засипаючи оплесками черговий поворот сюжету.

    Без розплати жодна затія, ясна річ, не обходиться, але навіть у ці дві години з деякими провисаннями вмудрилася поміститися практично бездоганно сконструйована сатира про амбіції в капіталістичному житті і запрограмоване падіння. Про богів, що є людьми, і монстрів, теж цілком олюднених. Нам дійсно не все одно, тому ми будемо, як Марла: зберемося з думками, поправимо зуби, заплануємо план помсти і нагодуємо непомірне его до очікуваного розвалу.

    ФЕЛІНСЬКИЙ

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!