Занзібар – це не лише красиві пляжі з бірюзовим морем, це і бідні райони з халабудами без вікон та дітьми, які безмежно тішаться цукеркам. Власники мопедів тут вважаються багатіями, а фрукти мають особливий смак. Франківка Оксана Чорна десять днів жила на африканському острові. Каже, що не нудьгувала: Кам’яне місто, що під охороною ЮНЕСКО, квартира, де ріс Фредді Мерк’юрі, острів з гігантськими черепахами, печера, де колись ниділи раби, і, звісно ж, занзібарці – вони показали, як можна жити тут і зараз.

Дешевше, ніж на Мальдівах

За останні роки острів з африканської глибинки перетворився на популярний курорт. Занзібар належить до Танзанії і омивається з усіх боків теплим Індійським океаном. Навіть є регіони, де взагалі немає припливів і відпливів.

Це ті самі безкраї пляжі з білосніжним піском і неймовірною бірюзовою водою, як на Мальдівах, але на Занзібарі відпочинок може обійтися дешевше.

Приїжджати туди найкраще взимку і в липні-серпні, в інший час – сезони короткочасних дощів. А ще вологість досить висока. «Уявіть, за всі десять днів на острові я так і не змогла нафарбувати вії тушшю, – сміється Оксана. – Через вологість. Не кажучи вже про можливість вирівняти волосся».

Окрім пляжів, на Занзібарі є море унікальних місцин. І йдеться не лише про плантації спецій і кави. Одне з найцікавіших місць – острів-в’язниця, який колись призначався для ув’язнених з материка та хворих. Сьогодні це територія, де мешкають гігантські черепахи, яких можна навіть погладити. Їх привезли сюди з Сейшельських островів. Середня вага дорослої черепахи досягає 200 кг, багатьом із них вже більше 150 років. Зі збережених тюремних будівель на острові зробили «тюремний готель» і «тюремний ресторан».

Великою кількістю пам’яток Занзібар похвалитися не може, його головний козир – це природа. Однак є цікаві місця, які варто відвідати. Наприклад, столиця острова – Стоун-Таун, або Кам’яне місто. Дивовижна суміш африканської і східної екзотики. Довгий час господарями острова були араби. Це найдавніше місто на острові нагадує нескінченний лабіринт переплетених вузьких вуличок, кам’яних помешкань, арабських арок, масивних різьблених дверей і веж. Його старовинна частина перебуває під охороною ЮНЕСКО. Всі визначні пам’ятки можна обійти пішки за день. 

Можна побувати і в квартирі-номері Фредді Мерк’юрі. Всесвітньо відомий музикант народився і до п’яти років жив у Занзібарі. І сьогодні місце, де він мешкав, – одна з головних «фішок» міста. Хоч її і перетворили на готель, де за досить солідну ціну може зупинитися кожен.

Також туристам пропонують поїхати подивитися печеру рабів – місця, де до 1873 року утримували та продавали рабів. Зараз там живуть тільки кажани і комахи. А колись сюди поміщали невільників перед відправкою в рабство в арабські країни.

Друга за значимістю пам’ятка Занзібару – це джунглі і мангрові зарості, що мають статус національного парку. Тут можна побачити зникаючий вид мавп колобусів, які геть не бояться туристів. Також там живуть леопарди і змія мамба.

Радіють цукерці

Поруч із розкішними готелями і білосніжними пляжами є зовсім інше життя. Майже повсюди бідні райони, хоча цілком безпечні. Якщо на острові хтось має власний мопед, то вважається багатієм.

«Я там міркувала ось про що, – ділиться Оксана. – Ми тут подорожуємо, їздимо на дорогих машинах, обідаємо в ресторанах, а на Занзібарі діти тішаться цукерці, вони там дуже справжні, відкриті і цікаві. Трохи сором’язливі і часто голодні. Але завжди усміхнені. Ми бачили діток і біля школи, всі – чистенькі, охайно вдягнені. Не бояться туристів – певно, вже звикли».

У селах повсюди глиниста земля, аж червона. Коли сезон дощів, навколо суцільне болото. Більшість занзібарців мешкають у халабудах, замість вікон – ґрати, замість підлоги – глиняна земля. Дах – із лозового покриття. Стіни почорніли від надмірної вологості. На подвір’ях трохи бракує порядку. До речі, зі сміттям на Занзібарі немає проблем. Цікаво, що на острів заборонено ввозити і викидати пластик.

Повсюди грають у футбол: від малого до старого. Дивно, що Занзібар ніколи не вигравав світовий чемпіонат з футболу.

У селах місцеві ходять здебільшого босоніж або у в’єтнамках. І всюди без масок. Кажуть, що останній випадок коронавірусу у них зафіксували ще влітку. А ще запевняють, що від вірусів їх рятує фітотерапія.

Острів’яни – дуже кмітливі, миттєво схоплюють іноземні мови і без акценту можуть з першого разу повторити все почуте. Кажуть, що їхні вчителі – це туристи. Оксана навіть зняла на відео місцевого, котрий зміг проспівати куплет з гімну України. Більшість острів’ян добре володіють англійською і російською.

Приїхавши на будь-який пляж Занзібару, можна зустріти місцевих жителів, одягнених у червоні національні тканини з палицею в руках. Хтось із них буде пропонувати сувеніри, хтось – фрукти чи послуги провідника на острові, декотрі навіть пропонують сексуальні послуги для європейських жінок. Це масаї – східноафриканський кочовий народ. Масаї приїхали на Занзібар на заробітки. Вони завжди усміхнені і не образяться, якщо ви нічого не купите. А ще вони за гроші можуть виконати свої ритуальні танці – цікаве видовище.

Взагалі танці занзібарців вартують окремої уваги – там багато інстинктів, дикої енергії і еротики. Вправно і гнучко танцювати вміють навіть малі діти.

Немає післясмаку

Кухня Занзібару дивно поєднує відразу кілька кулінарних традицій: африканську, арабську й перську. Основні страви – м’ясо і риба з гарніром із рису, бобових або картоплі, а також різних пряних соусів і фруктів. Це і смажені у фритюрі морепродукти, і запечена яловичина з фруктами, і курча з тушкованими бананами, і м’ясо страуса з різними соусами.

Кокоси є основою багатьох національних страв. Їх додають у рис, м’ясо, супи. Обов’язково треба скуштувати свіжий сік саме жовтого кокоса.

Медово-солодкий манго не зрівняється з тими манго, які потрапляють на полиці українських магазинів, за смаком вони абсолютно різні. Місцеві ананаси теж не схожі на наші, на острові вони дуже солодкі і соковиті, немає післясмаку оцтової есенції, який з’являється дуже часто, коли недозрілий фрукт відправляють в холодильниках на експорт.  

Особливий

Вся філософія життя на Занзібарі – в одній фразі: акуна матата. У перекладі з суахілі (саме цією мовою розмовляють жителі Занзібару) це означає «немає проблем». Акуна матата – це буде перше, що ви почуєте від будь-якого жителя Занзібару.

Ще одна популярна місцева фраза – «поле-поле», що перекладається як «повільно-повільно» або «тихо-тихо», «не поспішай, не метушися». Саме так і живуть занзібарці – розмірено і без проблем, завжди усміхнені і розслаблені. Так, вони – бідні, але все одно щасливі.

Навіть під час паспортного контролю митники постійно усміхалися, нікого не підганяли, навпаки – просили туристів не поспішати. Вже в аеропорту люди налаштовуються на спокій і гармонію.

«Мене часто запитують, на яку країну схожий Занзібар, – усміхається Оксана. – Ні на яку! Занзібар – особливий».

Наталя МОСТОВА