Ніколи не могла подумати, що митці так полюбляють цифри і рахунок до десяти. Буквально кілька тижнів тому побачила світ книжка «10 художників Івано-Франківська», як-от уже говоримо про виставку «10 художників: живопис, графіка, скульптура» у Музеї мистецтв Прикарпаття. Хочу одразу зазначити: це не ті самі 10 книжкових художників, за винятком хіба що Едуарда Ніконорова. Щодо принципу Докладніше >>

Якщо говорити про мистецькі виставки, то я радше звичайна глядачка, випадкова перехожа, яка забігає до виставкової зали коли під настрій, коли бо є вільний час, коли щоб перечекати негоду чи перебути черговий межовий стан, а коли й просто, бо по дорозі. Я не відстежую, що та коли має експонуватися, але якщо маю можливість то заходжу Докладніше >>

               У творі Михайла Коцюбинського «Intermezzo» є рядки про те, як герой звістку про повішених заїв стиглою сливою, відчуваючи не гіркоту, а приємний смак у роті.  Неможливість відчувати хоч щось інше, бо жах висмоктав з нього всю кров, передається такою деталлю, яку люблять пхати в усі тестові завдання, присвячені Докладніше >>

Ми вже звикли до розстріляного Шевченка та Сковороди, зруйнованих шкіл, музеїв, церков, бібліотек, спалених книг. Так, вони болять і вкотре підтверджують, що ворог нищить не лише нас, а й усе, що пов’язане з нами та нашою пам’яттю, що є однією з основ нашої ідентичності. Там, де проходить ворог-окупант, завжди залишаються спалені українські книги та розстріляні Докладніше >>

         Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за Докладніше >>

            У Шевченка-художника є ескіз «Розп’яття». В одному з листів до Варвари Рєпніної він пише про запрестольний образ розп’яття, який хотів зробити для оренбурзького костьолу. Проте ескіз так і лишився ескізом. На ньому Ісус і двоє злочинців. От тільки на відміну від них, він не прицвяхований і світиться особливим світлом. Зі свідомою любов’ю та покорою Докладніше >>

                У мене в дитинстві не було традиційного Різдва. Отого такого, про яке потім розповідають своїм дітям чи друзям. Не було великої родини за столом, дванадцяти страв, гучної коляди, не було чекання першої зірки на нічному зимовому небі, як і звістки, що маленький Христос вже народився. Але була тиша, в якій потім, вже трішки дорослішою, Докладніше >>

            21 січня 1978 року на Тарасовій горі у Каневі український дисидент Олекса Гірник здійснив акт самоспалення. Він був із Калуша. Не знаю, чи обговорювало наше містечко тоді, у січні 1978 року, цей вчинок, чи тихо мовчало, лиш іноді перешіптуючись по закутках. Я народилася трохи пізніше, та й у житті радянської дитини не мало бути Докладніше >>

            Мабуть, з усіх наших класиків Стефанику пощастило найбільше. Маю на увазі, що рівень нашого зацікавлення його приватним життям таки менший, аніж зацікавлення тим, що він писав. Ми не рахуємо, скільки любовей у нього було, не згадуємо про його болячки, про те, що він їв чи не їв, та навіть про прокляття його роду не Докладніше >>

– Вам би тільки у тих своїх телефонах сидіти. Тупієте і не бачите…             Як гадаєте, хто і кому це сказав?             Ця осудлива фраза була кинута мені, коли я сиділа на лавочці у парку і перевіряла на планшеті завдання студентів, які вони мені поскидали у Google class. Я так часто роблю: виходжу після домашніх Докладніше >>

            Журналісти ОТБ «Галичина» для передачі «Позиція Галичини», присвяченій Лесі Українці, провели експеримент: питали випадкових перехожих, що ті знають (пам’ятають) про цю письменницю. Картина була сумною. Так, звичайно, є страх камери, хвилювання, ефект несподіванки, люди поспішали, замислені про своє, але… Хтозна, чи у більш сприятливих умовах це все було би інакше. Можливо, згадали би «Лісову Докладніше >>

У глибокому дитинстві я, не дуже довго, але все ж мріяла стати балериною. Згодом думала про журналістику, а потім вирішила, що буду вчителькою української мови та літератури. Батьки були здивовані, бо ж якщо ти вчишся у школі з поглибленим вивченням англійської мови, то в пріоритеті мали би бути інші спеціальності. Паралельно я мріяла про створення Докладніше >>

            Перший справжній сніг, не отой, що швидше розтає, ніж падає, а справжній, такий, що впевнено виблискує під ліхтарями, у мене асоціюється з моїм татом та ковзанами. То були часи страшних дефіцитів, але моїм батькам вдалося десь роздобути ковзани – такі справжні, ну майже, як у фігуристок в телевізорі. Вони були завеликі, сірі, трішки потерті, Докладніше >>

         У 2019 році відбулася прем’єра фільму «Заборонений». Наповненість залів – то окрема історія. Але починалося усе ще до прем’єри: сцени із судовим процесом – різати їх чи не різати, показувати чи не показувати адвоката Стуса тощо. Відтак частина глядачів пішла з цікавості: подивитися, чи порізали, чи все показали, бо ж якщо не порізали, то Докладніше >>

«На вершині гори Ігор змерз. Його товаришка Ліза запропонувала зігрітися, як це інколи роблять дорослі, спробувавши глінтвейн – напій, що містить алкоголь. Як має вчинити Ігор? Змоделюйте поведінку дітей». Ні, це не початок казки чи якогось горору. Це 91-а сторінка підручника «Я досліджую світ»: підручник інтегрованого курсу для 3 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах) / О. В. Волощенко, О. П. Козак, Докладніше >>

             Якось на одній із наших пар під час мого навчання філфаці письменник Степан Процюк розповідав нам про Лесю Українку та її «Кассандру». Він звернув увагу на двох героїв цього твору: саму Кассандру та її брата Гелена. Обоє були жерцями. От тільки пророцтва Кассандри були правдивими, драматичними і тривожними, а у Гелена вони були брехливими, Докладніше >>

Ці вибори якісь дивні. Ні, не химерними змінами до законодавства, а тим, що балотується безліч моїх знайомих. Справді, легше назвати тих знайомих, що не йдуть у вибори, аніж тих, що йдуть. Більшість із них – хороші люди, частину знаю як добрих фахівців, майстрів своєї справи. Чому кажу «більшість», а не «всі»? Та бо просто не Докладніше >>

Поет та освітянин Богдан Томенчук назвав нашу дистанційну систему освіти електронною кам’яною сокирою. Те, чим ми займалися ці всі карантинні місяці в освіті, десь так і можна означити. Про карантинні часи ще напишуть не один роман, не одне дослідження, які вдало замінять оті всі численні «чим зайняти себе на карантині», «як перебути карантин та не Докладніше >>

Нещодавно мій колега перехворів на коронавірус. Ситуація начебто буденна, враховуючи кількість хворих, і не сенсаційна. Можливо, і так, але не для тих, хто перебуває кілька тижнів в інфекційній лікарні у тяжкому стані. І все б нічого, якби не те, як саме він заразився. А заразився він від іншого колеги, який, живучи під одним дахом з Докладніше >>