Художники про Україну знають щось особливе і по-особливому… Про це свідчить експозиція до Дня Незалежності у виставковій залі Івано-Франківської обласної спілки художників НСХУ, де відчувається атмосфера свята і смутку одночасно, віри в перемогу і надії на мир… Так багато всього відчувається… І це все про Україну… Різну по-різному, але нашу… Від прадавніх часів до сьогодення. Докладніше >>

Про митців неможливо писати в минулому часі. Це людина була, жила, а митець він поза часом, і минулим також. Бо він є доти, доки є його твори, навіть якщо про них і мовчатимуть. Але Володимиру Луканю не загрожує мовчання, бо занадто багато зробив він усього як доброго, так і талановитого. Проте краще говорити про нього Докладніше >>

Що ви знаєте про ліногравюру? А що ви знаєте про чекання? Відповідь на перше питання знайти легше і швидше, тут навіть штучний інтелект не збреше. З іншим трохи складніше, бо жоден чат gpt не розкаже, як це і чому це, у жодному словнику не знайдеться слів, необхідних не для розуміння лексичного значення, а для відчуття Докладніше >>

У японській поетиці є поняття «моно-но аваре», що перекладається як «чарівний смуток речей» – це коли обов’язково називаєш те, що побачив, те, що подобається або не подобається, вживаючи слово моно (річ). Якщо ж людині трапляється те, що може викликати почуття і людина дійсно починає відчувати щось, тоді кажуть: «відчувати моно-но аваре». Таким чином, серце людини Докладніше >>

Якщо ви, як і я, не дуже тямите у мистецтві, то малярство на склі швидше за все у вас асоціюватиметься з традицією іконопису на склі, бо такі ікони ви точно бачили. Є в них щось таке особливе та неповторне. Як зазначила Ніна Поліщук, «гуцульські, покутські, буковинські та подільські ікони на склі створили цілком унікальну нішу Докладніше >>

Для мене очікування Великодня проступає особливо чітко та ясно, коли з’являється афішка, що от-от відчинить свої двері виставка «Великодня». Величне християнське свято, про яке митці говорять у живописі, малярстві, скульптурі, різьбі по дереву, у ювелірних прикрасах, одязі, і звісно ж, у писанках. Іконописні сюжети та світські, сакральні та побутові, пейзажі, натюрморти, портрети… Метал, кераміка, дерево… Докладніше >>

«Я не знаю, чи малярство для мене є професією чи натхненням, але переконаний, що це суть мого життя. Якби в мене забрали фарби, пензлі, полотна і можливість писати, то це було б рівнозначно смерті», – сказав в одному із інтерв’ю Володимир Сандюк. А оскільки життя дається людині одне, то його варто жити так, як відчуваєш, Докладніше >>

            Василь Красьоха про себе сказав так: «Людина і земля, продовження життя від кореня – складова частина моєї творчості. (…) Окремі картини – земля і поле». Мабуть, краще і не скажеш, бо коли підходиш до його картин, що експонуються в Музеї мистецтв Прикарпаття, впритул, то бачиш  перед собою землю, з усіма її досконалими нерівностями та Докладніше >>

            В одному зі спогадів, якими свого часу ділилася зі ЗМІ дочка Опанаса Заливахи Ярина, вона порівняла свого батька з відірваним листочком, бо не пам’ятав колись, коли був молодим, ні рідної мови, ні рідної культури. Так почався його шлях пошуку себе як українця й одночасно себе як митця, саме українського. Згодом життя у в Івано-Франківську Докладніше >>

Світло за спиною особливе. Ти не йдеш йому назустріч, воно не сліпить тобі очей, воно позаду тебе. Від нього можна втекти, а можна залишитися із ним і уявляти, як воно зручно розташовується на плечі, немов янгол. Малярство Федора Матейчука саме про це, як і виставка його пам’яті. Світло, що розливається між деревами, квітами, будівлями, між Докладніше >>

«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору Докладніше >>

            Коли ви востаннє дивилися на небо? А на землю? А на гори? А так, щоб усе це бачити одночасно?             Іноді думаю, що нам дуже пощастило, що у нас є мистецтво, яке може легко спинити прекрасну мить і дати можливість споглядати водночас небо та землю, торкатися одночасно весни та літа, мандрувати поміж засніженими горами Докладніше >>

Здається, до Івано-Франківська поволі наближається відчуття Різдва. Бо ходиш між отими вогниками, штучними гілками, величезними псевдопряничними чоловічками і не розумієш, чому оте все має викликати у тебе відчуття радости та магії Різдва. У часи війни воно все швидше викликає роздратування і нерозуміння: нащо? Але добре, що є митці, які знають і відчувають, що справжнє Різдво Докладніше >>

Якщо би мене спитали, якою є Україна, мабуть, відповіла: такою, якою вона є в роботах художника Сергія Лаушкіна. Відкритою, яскравою, витонченою, болісною і живою. Саме такою є експозиція його творів, які він нещодавно привіз до Івано-Франківська. Оксана Шевченко зазначає, що феномен творчості митця «у багатстві тематики, ідей, образів і формотворчих засобів, які сукупно творять якісний, Докладніше >>

Ніколи не могла подумати, що митці так полюбляють цифри і рахунок до десяти. Буквально кілька тижнів тому побачила світ книжка «10 художників Івано-Франківська», як-от уже говоримо про виставку «10 художників: живопис, графіка, скульптура» у Музеї мистецтв Прикарпаття. Хочу одразу зазначити: це не ті самі 10 книжкових художників, за винятком хіба що Едуарда Ніконорова. Щодо принципу Докладніше >>

Якщо говорити про мистецькі виставки, то я радше звичайна глядачка, випадкова перехожа, яка забігає до виставкової зали коли під настрій, коли бо є вільний час, коли щоб перечекати негоду чи перебути черговий межовий стан, а коли й просто, бо по дорозі. Я не відстежую, що та коли має експонуватися, але якщо маю можливість то заходжу Докладніше >>

               У творі Михайла Коцюбинського «Intermezzo» є рядки про те, як герой звістку про повішених заїв стиглою сливою, відчуваючи не гіркоту, а приємний смак у роті.  Неможливість відчувати хоч щось інше, бо жах висмоктав з нього всю кров, передається такою деталлю, яку люблять пхати в усі тестові завдання, присвячені Докладніше >>

Ми вже звикли до розстріляного Шевченка та Сковороди, зруйнованих шкіл, музеїв, церков, бібліотек, спалених книг. Так, вони болять і вкотре підтверджують, що ворог нищить не лише нас, а й усе, що пов’язане з нами та нашою пам’яттю, що є однією з основ нашої ідентичності. Там, де проходить ворог-окупант, завжди залишаються спалені українські книги та розстріляні Докладніше >>