Не тільки через свою спеціальність, але й за способом сприйняття світу я є екологом. Якщо пояснювати дуже грубо і поспішно, то це означає, що я знаю, що все пов’язане між собою, що нема жодної лінії окремого життя, яка не була би сформована тисячами і мільйонами факторів впливу на це життя, які виникають із дотичностей до інших живих і неживих істот, чиє життя, в свою чергу, було сформоване іншими дотиками. І всі ці фактори не мають терміну давності. Все, що було, є присутнє тут у вигляді того, яким ти тепер є. Докладніше >>

Докладніше >>

Кілька днів тому у Києві я мав дивовижне пережиття. Воно, щоправда, тривало менше, ніж хвилину, але ж часу у таких випадках не існує. Напружений мозок за пару секунд спроможний прокрутити стільки майже незафіксованих асоціацій, що позірна перевага потужного комп’ютера полягає тільки в тому, що всі його ходи фіксуються.   Докладніше >>

Чим зрілішою стає особа, тим менше вона погоджується з тим, щоби її били. Чим зрілішим стає суспільство, тим більшим стає узагальнене небажання бути битим просто тому, що так заведено. Відхід від насильства – це природний шлях еволюції суспільства. Українська революція останніх днів побудована власне на таких базових речах. Вона саме так і вибухнула – як заперечення системного насильства. Докладніше >>

В апокрифічних оповідях з тих татрянських місць, звідки родом моя прабабця, багато важить історія про такого собі чоловіка, який врешті потрапив до небесної брами. Замість стукати, він почав грати на скрипці. Коли ж святий Петро запитав, хто там, чоловік відповів – «Я». Не став ніяк пояснювати більше, бо що ще більшого можна сказати поза цим «То я». Докладніше >>

Останнім часом я перестав вірити у поняття «українська доля». Або “доля українця”.Можливо, тому, що маю біологічну освіту. Можливо, тому, що забагато читав різних історичних хронік. А може, і тому, що довкола – самі українці, і долі у них страшенно різні. Адже більшість геніїв, негідників, злидарів і жебраків, мудреців, зрадників, героїв, садистів, красенів і красунь, пияків і злодіїв, брехунів, пророків і умільців, нещасних і щасливих, яких я знаю, – українці. Докладніше >>

Це називається – синхрон. Найвищий рівень радості контакту, коли принаймні у двох головах виникає щось подібне, що стосується одного і того ж поза цими головами. Що вже казати про синхрон груповий, масовий або тотальний? Докладніше >>

Загалом я зовсім не схильний до нав’язливих станів. Якось собі моя голова дає раду без них. Тим більше звертають на себе увагу поодинокі натяки на щось, подібне на них. Докладніше >>

Це тільки ненавидіти можна, зовсім чогось не знаючи. Незнання вже саме є достатньою підставою для ненависті. Як і ненависть – для небажання знати. Натомість любов потребує знання. Принаймні, треба знати, що щось є, аби його полюбити, хай дуже абстрактно. Докладніше >>

Часом я думаю про долю. Що це таке, і що долею є. Думаючи про долю, мені ніколи не вдається обминути свою бабцю. У неї багато всілякого було, що на долю подібне. І серед усього того, що з нею було, дуже цікаво визначати – що ж у цій долі є тим, що найбільше долею є. Може, доля – це генетика. Вона, як і її сестри, прожила майже сто років. Незважаючи на всілякі слабості, на кілька тижнів пережила навіть свого єдиного улюбленого сина, мого тата, хоч, звичайно, найменше цього сподівалася. І бавила правнуків, про що також ніколи навіть не мріяла. Докладніше >>

Пара моїх німецьких приятелів має цікаве захоплення. Вони вишукують і збирають різні винахідливі предмети, які призначені для того, щоби бездоганно виконувати якусь одну, дуже специфічну функцію. Щось таке, що без саме цього апарату робити важче і довше, ніж з ним. Порівняно з цими винаходами не те що небезпечна бритва, але й стругачка для олівців виглядають верстатом широкого профілю. Не кажучи вже про молоток, цвях, сірник і шнурівку. Докладніше >>

Докладніше >>

Мудрі люди кажуть, що недобре розповідати про фотографа, не показуючи його фотографій, бо що ще може бути важливішим від фотографій, коли говориш про фотографа. Але йдеться про трохи інше. Не про фотографа, який зробив певну кількість фотографій, не про фотографії, які зробив тільки цей фотограф. Йдеться про дивну річ, яку у фотографіях не видно. Про той химерний зв’язок, який виникає між людиною з камерою і об’єктом фотографування. Докладніше >>

Історія художника Йосипа Васьківа відсилає нас до міфу про Робінзона Крузо. До тієї частини реконструкції життя на острові, яка не потрапляє ні у свідчення самого Крузо, ні у ймовірні спогади свідків, які знали Крузо перед островом чи після нього, ні у легенди аборигенів із сусідніх острівків.  Докладніше >>

Коли мені було три роки, дідо зробив для мене дерев’яного коня і пришив до шапки малиновий шлик. Він навчив мене кількох козацьких пісень. Я їздив того коня горбами, зривав ягоди калини, розтискав їх на своєму тілі, приймаючи її як символ крові і співав про те, як їхав козак на війноньку і прощав свою дівчиноньку. Докладніше >>

Цю історію розповів колишній таємний цензор МДБ Леопольд Авзегер. У сорокових роках він працював у Читинському відділі «ПК», який займався переглядом листування спецпоселенців. Такі листи переглядалися усі без винятку. На підставі інформації, почерпнутої з листів, часто відкривали нові кримінальні справи на когось із адресатів. Докладніше >>

Колега, який зайнявся садівництвом у більших від середніх масштабах, розповів про серйозну інтелектуальну проблему, яка захована у сучасному садівництві. Отже, є досить дорогі сортові, спеціально виплекані саджанці, котрі дають перший великий урожай через вісім років. І є дешевші саджанці, не настільки расові, але вони родять аж через дванадцять років. Докладніше >>

Докладніше >>

Найновіша модель Європи є дуже поважною відповіддю на безліч болісних запитань, які мордували народи цього континенту. Однак вже навіть найбільші ентузіасти євроінтеграції  не мають жодних сумнівів у травматичності нових запитань, котрі виникли в той момент, як об’єднана Європа стала відповіддю на запитання попередні. Докладніше >>

Докладніше >>