В Івано-Франківську письменниця Олександра Іванюк презентувала роман.

Назва у нього нетипова: «АМОР[Т]Е». Що символізує поєднання двох слів: amore, що в перекладі з італійської означає любов, та morte  – в перекладі смерть.

Поєднання саме італійських слів не випадкове, адже головна героїня твору волонтерка з Італії Франческа. Роман описує її історію кохання з українцем з Донецька Юрком. Книга заснована на реальних подіях, а їх історія кохання розвивається на тлі Революції Гідності та війни, що триває в Україні.

«Це більше життя, ніж роман, – переконана модератор зустрічі франкіська письменниця Ольга Деркачова. Є книги, які просто повинні з’явитись. І це одна з них. Коли ми чуємо слово роман, одразу уявляємо какао, шоколад та квіти. А в цій книзі йдеться про справжню любов без кавово-шоколадного присмаку».

Молоді люди потрапляють у вир донецького Євромайдану, російської окупації, стають їхніми активними учасниками. Юрій пішов добровольцем до батальйону «Дніпро-1», де і загинув.

Після того, як чоловік загинув в Іловайському котлі, Франческа ще місяцями не знала де він і чекала відповіді на листи, не знаючи що з ним: чи він у полоні, чи він взагалі живий.

Франческа і Юрій були знайомими Олександри. Саме Франческа переконувала письменницю у тому, що історія варта окремого  матеріалу і в тому, що про подвиги Юрія не можна забувати.

Юрій – донецький вчитель історії, громадський активіст, доброволець батальйону «Дніпро-1», який загинув в «Іловайському котлі», Юрій Матущак. Франческа – волонтер, яка поїхала працювати на Схід України ще до початку Євромайдану Франческа Леонарді. Саме у Донецьку пара і зустрілась.

«Коли писали роман з Франческою, старались не відходити від справжніх подій. Писала про Донецьк на відстані, тому для достовірності перевіряла всі вулиці, багато «гуляла» містом за допомогою карт Google», – розповідає Олександра.

Ольга Деркачова переконана, Олександра прекрасно показала Донецьк очима італійки.

«Ідеальне поєднання: українська письменниця описує історію очима італійки. Адже якби історію кохання у Донецьку написала б італійка, сказали б: «та що вона знає про наше життя». Якби українка написала про себе, мовили б: «і знову сльози», – жартує Деркачова.

На початку стосунків Юрко казав коханій: «Війна не закінчена, поки всі загиблі солдати не поховані». Іронія долі, адже довкола цих слів в подальшому закрутилась уся їх трагічна історія кохання.

Натомість авторка переконує: «Ця історія не трагічна. У книзі багато гумору. Трагічна тільки кінцівка. Жартів настільки багато, що я постійно думала про них: «чи можна мені це писати?». Але сумнівів не залишилось, адже багато гумору було у самих стосунках Юрія та Франчески».