Мене завжди дивувало небажання людей виказувати свій вік. «Ой, та хіба можна в жінки таке питати?» – вона тримає бокал алкогольного напою, бо п’є за своє здоров’я, її очі грайливо бігають по персонажу навпроти, вона впевнена у своєму запитанні, впевнена у своєму, хоч і пустотливому, докорі настільки, що ще мить, і я повірю, ніби вона й сама не пам’ятає року свого народження. «Ну, за твої 16», – його улеслива відповідь настільки передбачувана, що аж сумна. Докладніше >>

Шостий президент України зовсім нещодавно був талановитим шоуменом. Як видається, він намагається приміряти на себе костюм одного з своїх попередників, не враховуючи зміни, які сталися протягом останніх років у суспільстві. Спроба виконати попередні умови Росії для зустрічі у Нормандському форматі нагадує поведінку Віктора Януковича з підписанням Харківських угод. Докладніше >>

Секретар РНБО Олександр Данилюк пішов у відставку. Команда Зеленського втратила одного з небагатьох фахівців із досвідом у сфері державного управління, проте робитиме вигляд, ніби нічого не сталося. Міністр фінансів в уряді Гройсмана, якого колишній прем’єр витиснув зі складу свого кабінету, під час президентської кампанії приєднався до ЗеКоманди, працював здебільшого на міжнародному напрямі. Докладніше >>

Останнім часом хочеться говорити, а особливо думати лише про легкість буття. Але не про ту “нестерпну”, а про справжню і просту. Легкість буття – основа щастя, зараз я у цьому впевнена, майже впевнена, бо впевненість у чомусь до кінця наївна, вона може заслуговувати лише на поблажливість до себе, так, як заслуговує на поблажливість дитина, яка ще не знає життя. Докладніше >>

Маленька непоказна коробочка, встановлена на опорі світлофора, одноманітно тенькає, коли вмикається зелене світло для пішоходів. Ледь прискорюється, коли світло має от-от згаснути, і робить попереджувальний сигнал – «стоп!». Це доволі зручно. Особливо, якщо, стоячи на світлофорі, втикаєш в телефон (не робіть так!). Такі коробочки з’явилися у місті не так давно й далеко не на всіх переходах. Втім, іноді здається, що вони тенькали там завжди. Докладніше >>

Щодня сайти безкоштовних оголошень поповнюють десятками нових пропозицій стосовно оренди квартир в Івано-Франківську. Більшість із них – від посередників, і лише невелика кількість розміщені напряму від власників. Крім опису помешкання та його вартості, орендодавці прописують умови. Наприклад: «Здаю квартиру студентам», «Тільки для сім’ї», «Без тварин» тощо. Трапляються й унікальні вимоги, як-от: «Тільки для сім’ї, що перебуває в церковному шлюбі». Докладніше >>

Прагнення бути унікальним можна назвати однією з ключових рис для будь-якого політика. Проте для політика-початківця, яким є Володимир Зеленський, надмірна самозакоханість та обожнювання з боку членів команди може зіграти злий жарт. Помічник президента Андрій Єрмак минулого тижня назвав Володимира Зеленського одним із провідних лідерів сучасного світу. Характеристика викликала неабиякий резонанс, адже за її допомогою член ЗеКоманди намагався дати відповідь про наміри добитися ефективного врегулювання конфлікту на Донбасі. Докладніше >>

Прагнення бути унікальним можна назвати однією з ключових рис для будь-якого політика. Проте для політика-початківця, яким є Володимир Зеленський, надмірна самозакоханість та обожнювання з боку членів команди може зіграти злий жарт. Помічник президента Андрій Єрмак минулого тижня назвав Володимира Зеленського одним із провідних лідерів сучасного світу. Докладніше >>

Лише цього літа до мене прийшло розуміння того, що я весь час недооцінювала свою домівку. Просто ігнорувала її красу. Заморські краї мене вабили, а свої – ні. Що ж, звична справа, найчастіше так і буває, не цінуєш те, що біля тебе. Але цього літа все змінилося, може, літо й існує для того, щоб приводити нас до тями. Цього літа я закохалася в свою землю так, наче побачила її вперше. Зі мною трапилося все, що потрібно для абсолютного щастя: ріки й гори, озера й дороги, люди і наші спільні історії. Докладніше >>

Бути вчителькою – це мати кілька сотень дітей. А потім, через роки – кілька тисяч… У мене їх зараз трохи більше двохсот. Я майже всіх їх знаю по іменах. Трохи плутаю, звісно, часом. Особливо п’ятикласників, які щойно прийшли. Бо урок раз на тиждень, я ж – вчителька музики. Музичного мистецтва, якщо зовсім точно. Мати стільки дітей – це вітатися на всі боки, коли йдеш містом. Вітатися через вулицю і крізь вікно автобуса. Вітатися, киваючи головою, коли з кимось розмовляєш в цей час по телефону. Махати рукою, коли гукати надто далеко. Докладніше >>

Моя мама померла, не доживши навіть до 60 років. Спочатку рак з операцією та хімією. Потім, коли здавалося, що його подолано, – один діагноз, другий, третій. Виборсувалися з одного, потопали в іншому. Так було кілька років. А потім інсульт, і за кілька тижнів зупинка дихання. Її немає з нами вже шість років… Ми не зверталися до благодійних фондів. Тягнули самі – родина і близькі. Але якби не могли, то просили би всюди, де можна. Я знаю, що таке онко. Докладніше >>

За все своє життя я не виграла жодного конкурсу. Іноді були призові місця, відзнаки, але першого місця – ніде і ніколи. Я мала неймовірну здатність усюди подаватися і пролітати. І настільки свого часу до цього звикла, що коли щось таки й отримувала, то більше дивувалася, аніж раділа. Журі, ви що? Яке третє місце чи лауреатство? Я ж мала пролетіти!  Так, такий конкурсний мазохізм: подаватися, не отримувати, страждати і відчувати сатисфакцію. Докладніше >>