Мартін МакДона – постановник оригінальний і самобутній, тому фільм починає розвиватися за його власними законами. І тут наявне справжнє кінематографічне диво, коли ти з головою поринаєш у картину – як у попередньому його шедеврі “Залягти на дно в Брюгге”. І ти не можеш вгадати, що тебе чекає далі, в чому там взагалі суть. У багатьох американських фільмах після перших п’ятнадцяти хвилин можна більш-менш зрозуміти, що тобі далі покажуть. Тут теж чисто автоматично виникає такий момент – ну, думаєш, нам будуть показувати, як вбивцю довго шукатимуть і зрештою таки знайдуть. Потім думаєш, що нам покажуть, як Мілдред буде воювати з усім містом. Докладніше >>

Якось БЕНЗИН Жили ми в одному з районів нашого міста. Особливістю нашого двору було те, що будинки стояли паралельно і під’їзди у них дивилися один на одного. Наші вікна виходили на ту ділянку, де не було під’їздів, а стояла порожня площа, причому повністю порожня. І ось влітку почала на цьому майданчику збиратися молодь на машинах Докладніше >>

Знайомий розповів. Вам ніколи не спадало на думку, що у Всевишнього своєрідне почуття гумору, помножене на справедливість. І якщо вам випадково “обломилася халява”, то дуже скоро з вас запитають по повній програмі. Я, наприклад, давно вже став побоюватися всіляких “подарунків долі”, але іноді їх просто не вдається уникнути. Що в результаті виходить? Кілька років тому мені довелося літати у відрядження в Китай. І поїздка почалася з великої халяви: при реєстрації з’ясувалося, що в економ-класі закінчилися місця, і мене пересадили в бізнес-клас. Докладніше >>

Дзвонить телефон. «Алло, Василь Юрійович? Це Федір, домоправитель заміської резиденції». – «Так, Федоре, це я. Щось сталося?» – «Я просто хотів вам сказати, що ваш папуга… помер». – «Як помер? Мій папуга? Призер міжнародних змагань?» – «Так, шеф». – «Чорт, я на нього угробив купу грошей. Від чого він помер?» – «Він з’їв тухлятини». – «Тухлятини? Хто його нагодував тухлятиною?» – «Ніхто, він сам поклював м’яса здохлого коня». – «Якого коня?» – «Вашого арабського скакуна». Докладніше >>

Знайома собачниця розповідала. До них на дресуру прийшла тітка з пітбулем-переростком і скаргою, що собака, мовляв, не слухається і, умовно кажучи, сів на голову. Випадок класичний: молода сім’я бере собаку, потім з якихось причин віддає її батькам (в даному випадку цій тітці, ну і все. Кінолог, такий собі бравий жорсткий вівчарочник, завзято взявся за справу. Пітбуль миттю просік фішку, розіграв з себе найнещаснішого у світі пса, ховався за господиню і мало не плакав. Докладніше >>

На антикварному комоді красується макет корабля. «Який гарний!» – кажу жінці, яка продає мені цей комод. «Від мого діда залишився на пам’ять!» – «Він був моряком?» – «Майже. Коли бабуся познайомилася з ним, він відрекомендувався капітаном далекого плавання. Через місяць вона завагітніла. Дід пішов у Африку, а через два тижні з’явилася його сестра і сказала, що він аферист і представляється так, щоб спокушати молоденьких дурочок. Бабуся тоді трохи не збожеволіла, але мою матір народила. Через шість років дід їх знайшов, з’явився в капітанському мундирі з букетом квітів. Докладніше >>

– Сиджу в кімнаті, займаюся своїми справами, чую на кухні розмову дочки з дружиною. «Мамо, давай собачку заведемо. Я в кіно бачила, така красива». – «Ще тільки собачок нам тут не вистачало! Хто за нею дивитися буде?» – «Я буду дивитися». – «Не будеш. І собакам догляд потрібен, це велика відповідальність. Собачка не може, як кішка, вдома цілий день сидіти. Її вигулювати треба. З нею треба займатися» Докладніше >>

Сталася ця історія в далеких і гарячих пісках Сахари. Експедиція. Троє наших мужиків опинилися посеред пустелі, правда, в місці, яке аборигени називають оазисом. Оазис цей стояв біля насоса і труби, щоб качати воду з-під землі, тут були корита для напування худоби, невелике поселення з медичним пунктом, аптекою, якимось офісом із телефоном і парою будиночків для іноземного персоналу. Чим займався персонал, незрозуміло – прилади для георозвідки, як правило, ніколи не працювали. Докладніше >>

Якось КОБИЛА Після армії довелося мені попрацювати на стайні, яка розташовувалася в Національному музеї народної архітектури та побуту України в селі Пирогово – мізки в порядок приводив після 2-х років будбату. Коні стояли у нас у «верстатах», які являли собою П-подібні осередки шириною приблизно 1,7 м. Попереду «верстата» була годівниця для сіна та вівса, а Докладніше >>

Днями САНІТАРИ Субота. Ніч на неділю. Біля нічного кіоска стоїть машина. Водій купує цигарки. А на пасажирському місці сидить молода і дуже приваблива лікарка. Блондинка. До кіоска  підвалює компанія п’яних в дошку молодиків років по 20 – напевно, за пивом. Після нетривалого розглядання дівиці у їхніх мізках визріває рішення, і починається серія своєрідних загравань на Докладніше >>

Днями ЛЮК Страшно побитий мужик 2 січня потрапляє в реанімацію. Через добу, прийшовши до тями, спершу починає сміятися (голосно). На питання, що з ним сталося, розповідає історію: 31 грудня, закінчуючи прибирання снігу з вулиць (він працював на снігоприбиральній машині) побачив відкритий люк. Подумав: “Люди будуть п’яні, хтось обов’язково впаде, або сам буду йти тут п’яний Докладніше >>

Познайомився з власником мережі магазинів. Магазини мені сподобалися. Багатий асортимент, все красиво і добре організовано. Власник діловий, харизматичний. Від нього дізнався історію цього бізнесу. 90-ті. Інженер-електрик працював на заводі. Отримував маленьку зарплату. У нього захворіла донька-школярка. Пухлина мозку. Потрібні були гроші на дорогу операцію. Для 90-х років сума астрономічна. Батько терміново звільнився з заводу і почав торгувати електротоварами з землі. Докладніше >>

Знайомий розповів: – У трохи більш благополучні, ніж зараз, роки наймала наша американська технологічна компанія купу народу з усього світу, оскільки місцеві інженери беруть за роботу досить дорого. Розробляли одну на рідкість марну, але технічно складну штуковину для японського ринку. Основна маса людей працювала у себе в Україні, Китаї та Індії на окремих завданнях, але до нас у Чикаго представників груп теж засилали по одному або групками, щоб нашим начальникам було на якого наїхати, коли щось не працює. Ну, і щоб люди познайомилися, адже теоретично разом працюємо. Докладніше >>

Їду в машині, раптом телефонний дзвінок, ще й гучний такий. Я, чесно кажучи, неслабо сіпнувся, тому що зовсім не сподівався його, та ще й перебував за кермом. Спочатку подивився кілька секунд, як на екрані стрибає зелений телефончик, потім натиснув на нього, і сталося диво – почувся чоловічий голос: «Алло! Алло!» Нічого не вдієш, довелося вступити в розмову: «Ви це мені? Алло, хто тут розмовляє?» Докладніше >>

Подруга переїхала на нову квартиру, біля її нового будинку є міні-кафе, де продають суші. На зразок: стійка, за нею роблять суші (5-7 хвилин), пакують, береш пакет і йдеш додому. Зайшли ми, подруга каже: “Якщо сьогодні не отруюсь, буду сюди постійно ходити”. З глибини приміщення за стійкою лунає виразне: “Чув? Переробляй!”. Докладніше >>

Днями ІНСТРУКЦІЇ Припаркувався я біля будинку, підходжу до під’їзду, дивлюся – сусід, задерши голову, кричить – перемовляється з дружиною. Дружина на балконі п’ятого поверху. Він: «Люба, там, на підвіконні, сигарети і запальничка, скинь, будь ласка!» Люба зникла і за мить знову з’явилася. Він, показуючи рукою на калюжу завбільшки з Аральське море: «Люба, слухай уважно! Запальничку Докладніше >>

Днями ВЕДМІДЬ Якось так склалось, що ми завели коротке знайомство з Петровичем-вбивцею. Цей 55-річний чоловік відсидів 15 років за вбивство своєї дружини, труп якої він забетонував у фундамент будівлі у місті. (Не буду конкретизувати, якої. У цій будівлі донині поважна установа розташована.) Петрович, вийшовши з місць позбавлення волі, зажив тайговим життям. Грибні-ягідні місця знав, на Докладніше >>

Подруга перевелася до нового навчального закладу. Скаржиться мені: «Нас розбили на дві групи, в одній – німецька мова, в другій – англійська. Я в німецьку потрапила! Я ж до цього англійську вчила!» – «Ти просила, щоб тебе перевели?» – питаю. «Так, я у куратора просила. І не я одна, багато дівчат підходили». Я обіцяю зайти до директора навчального закладу, домовитися. Увечері вона вголос вчить німецьку мову. Я на автоматі перекладаю словосполучення, потім спохвачуються Докладніше >>

Лейла – студентка паризького університету, яка має арабське коріння. Вона світська людина, зустрічається з корінним французом і збирається проходити дипломатичну практику в Нью-Йорку. Але плани дівчини руйнує старший брат Махмуд, який прибув з релігійного Ємену, зациклений на ісламських цінностях і строгих правилах. Коханому Лейли Арману, для якого доступ у дім дівчини тепер закритий, не залишається нічого іншого, як окутатися з голови до ніг у хіджаб і прикинутися однокурсницею студентки Шахерезадою. Докладніше >>

Подруга перевелася до нового навчального закладу. Скаржиться мені: «Нас розбили на дві групи, в одній – німецька мова, в другій – англійська. Я в німецьку потрапила! Я ж до цього англійську вчила!» – «Ти просила, щоб тебе перевели?» – питаю. «Так, я у куратора просила. І не я одна, багато дівчат підходили». Я обіцяю зайти до директора навчального закладу, домовитися. Увечері вона вголос вчить німецьку мову. Я на автоматі перекладаю словосполучення, потім спохвачуються Докладніше >>