«Богемна рапсодія»

  • Режисер: Браян Сінгер

    У ролях: Рамі Малек, Джозеф Мацелло, Майк Маєрс, Ейдан Гіллен, Люсі Бойнтон

    Сюжет охоплює історію групи «Queen» і їх великого фронтмена Фредді Мерк’юрі, починаючи від створення групи і закінчуючи масштабним концертом на Live Aid у 1985 році. Невелика передісторія: спочатку за байопік про Фредді Мерк’юрі хотів взятися Саша Барон Коен, а перший драфт сценарію написав Пітер Морган ( «Корона», «Фрост проти Ніксона»). У сюжеті велика увага була зосереджена на особистості Фредді, його прийнятті себе, ексцентричній поведінці, вечірках з карликами і кокаїном, а також боротьбі зі СНІДом. Але Браян Мей не хотів «похмуру» (тобто реальну) історію, він наполягав на розмашистому епосі, який виставить групу в кращому світлі. Його початковою ідеєю взагалі було поховати Фредді в середині фільму, а всю другу половину картини присвятити тому, як учасники групи справляються з трагедією.

    Знаєте, чому ніхто не говорить Браяну Мею, як виконувати його гітарні соло? Тому що Браян і так знає, як це робити. Чому в такому разі Мей втручається в роботу режисера і забраковує акторів на роль Фредді – незрозуміло. У результаті вийшло, що вийшло: дорого, красиво, розмашисто і абсолютно фальшиво. Здавалося б, формат «байопік» вичерпав себе ще років 20 тому, зараз надають перевагу щирості і відвертості перед голлівудським шиком.

    У «Рапсодії» немає нічого з того, що ми не могли б прочитати у Вікіпедії. До того ж через те, що історія групи довга і насичена, а хронометраж, вибачте, не гумовий, творці включили турборежим і проїхалися по головних подіях у житті музикантів зі швидкістю дорожнього бігуна. Причому час, який економили на історії створення хітів і переломних моментів у житті Фредді, розтратили на крупні плани котів (це зараз навіть не жарт) і затягнуті сцени, які не мають великої ваги в сюжеті. Спроба з’їхати з цього карнавалу життя у важку драму виходить дуже комічною. Сцена прийняття Фредді своєї гомосексуальності змушує відчувати сором за самого режисера, настільки вона стереотипна і неправдоподібна (і, знову ж таки, невиправдано затягнута). Рішення головного конфлікту, де Фредді розлучається з чоловічою версією Йоко Оно, не обійшлося без дощу і довгих поглядів. І ось так сюжет стрибає з одного кліше на інше, але ж історія про одну з найдивовижніших і неординарних груп в історії рок-н-ролу могла бути розказана куди більш радикально. А у результаті від стерильності, що відбувається на екрані, нервові смішки перебиваються позіханнями, не більше.

  • Ясна річ, що як тільки ти чуєш акорди улюблених пісень, то вже за інерцією серце починає битися швидше, текст пісень відразу спливає в голові, і ось ти вже співаєш «I Want to Break Free» разом з Рамі Малеком. Але ці тригери працюють і без сумнівної форми, яка абсолютно не відповідає величі групи фільму. Це розповідь не про Фредді Мерк’юрі, Роджера Тейлора, Браяна Мея і Джона Дікона, це казка про їх романтизовані образи, в яких нуль людяності і відвертості. Звичайно, той же Рамі Малек зробив титанічну роботу, вживаючись в образ легендарного фронтмена «Queen», але навіть його неймовірно талановита гра не рятує картину від неминучого провалу. Якщо ви любите «Queen» (а хто їх, власне, не любить?) і чекаєте барвистого атракціону з улюбленими хітами, то, можливо, результат вас не розчарує. Але якщо ви втомилися від фальшивих діалогів і картонних драм, то ця барвиста карикатура на відомих музикантів у кращому разі вас втомить. Замість цього тривалого шоу пародій куди приємніше просто переглянути концерт групи на Live Aid, зайвий раз обійняти подушку і прокричати «Богемну рапсодію», що є сили.

    ФЕЛІНСЬКИЙ

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!