Школа. 4-й клас. Урок.

Один із учнів – носить окуляри – був трохи неуважний.

Зауваження вчителя підвищеним тоном:

– Ти що, думаєш, натягнув окуляри – то вже професор?!

 

Цю ситуацію мені днями описав мій старший син. Він не може зрозуміти, як доросла людина, педагог, може ображати учня лише через те, що той в окулярах? Трохи шокований, якщо чесно. Я теж…

Саме зауваження вчителя, може, й справедливе, але форма! За нею нівелюється поведінка учня, а заувага переноситься на якусь зовнішню особливість. Таким чином можна насварити дитину за те, що вона носить джинси чи має веснянки або руде волосся.

Пригадую часи, коли я вчилася в школі. У моєму класі не було жодної дитини в окулярах. І в школі їх було всього кілька.

Одному хлопчикові з мого класу їх прописали носити. Він одягав їх удома, але в школі тримав у футлярі в портфелі – соромився. Бо всіх, хто носив окуляри, жорстоко обзивали і дражнили.

Зараз дітей, які носять окуляри, в рази побільшало. У мого старшого сина в класі таких двоє, в середущого у садку, здається, троє, в тому числі мій.

Не знаю, чи то справді сучасне покоління завдяки комп’ютерам і планшетам має більше проблем із зором, чи просто покращилась діагностика, але сьогодні окулярами нікого не здивуєш і не насмішиш. Навпаки, це свого роду мейнстрім. Діти нікого більше через окуляри не дражнять. Скоріше, хваляться один перед одним новими оправами і формами. А ті, хто не носить окулярів, навіть по-тихому заздрять. Такі висновки у мене після спілкування з підлітками. Тобто окуляри – це зараз свого роду мода. Як і брекети.

Пам’ятаєте, що означало в часи нашого школярства поставити пластинку на зуби? Зацькують. Краще було ходити з кривими зубами. Сьогодні ж – вау! У тебе брекети! Але ж круто!

У мене в класі був хлопчик з цікавою стрижкою – одне довге пасмо звисало ззаду акуратним хвостиком. З класною керівничкою це якось узгодилось, але одна з учительок не могла цього ніяк пережити. Вона постійно робила йому зауваження за зачіску, а одного разу вийняла з сумки манікюрні ножиці і намагалася обрізати те пасмо. Хлопець з криками відстояв свій хвостик. Був скандал. Не пам’ятаю, чим оте все скінчилося, чи втручалися в ситуацію батьки, але точно пригадую, що стрижка однокласника залишилась незмінною.

Інший схожий випадок був зовсім недавно. Директор одного навчального закладу (училища) заборонив студентам носити бороди. Які були його мотиви і чим керувалася ця людина – сказати важко. І зовсім незрозуміло, як наявність або відсутність бороди впливає на навчальний процес та які норми чи правила порушили ті, хто захотів її відростити?

Особисто я підтримую дрес-код і якісь загальнолюдські правила щодо зовнішнього вигляду, в першу чергу – чистоту одягу і тіла. Наприклад, мені подобається, коли у школі є форма, а в офіс ходять, одягаючись у діловому стилі. Це може виглядати дещо старомодним, але я люблю, коли в офіційних установах носять краватки і спіднички до середини коліна та білі комірці. На мою думку, це красиво і доречно. В той же час мене не дратують дреди чи незвичний колір волосся, пірсинг чи татуювання, бороди чи сміливі стрижки.

Зовнішній вигляд інших – це їхня особиста справа. Хтось одягається, щоб зручно, інший – щоб стильно, ще інший – аби тепло. Є люди, які одягаються, у що мають і можуть собі дозволити, а є такі, що сидітимуть голодні заради нових кросівок чи модної сумки.

Коли я навчалась в консерваторії, то була здивована тим, що студенти-китайці вільно ходять собі у гуртожитку цілий день у піжамах. Навіть у ближній магазинчик можуть так піти, тоді як для більшості українців це сором і ганьба. Чому ж? Адже їм так зручно.

Мені здається чи ми насправді занадто багато уваги приділяємо зовнішньому вигляду? Схоже, то якась наша ментальна звичка, що ніяк не викоріниться. Починаючи від сільської церкви, де всі порядні ґаздині половину Служби Божої зайняті обговоренням нової хустини баби Параски і китиць на спідниці Василевої Нуськи, й закінчуючи кулуарами Верховної Ради, де ніяк не визначаться з допустимою кількість шлярок на блузі.

Школа тут – це окрема ситуація. Дорослі не встигають за дітьми. З одного боку, дівчатка-старшокласниці конкурують з учительками по накладних віях та манікюру, з іншого – вчителі і досі не готові сприймати бажання дітей самовиражатися, в тому числі й через зовнішній вигляд.

Фарбувати волосся, як дівчатам, так і хлопцям, робити макіяж та манікюр, носити коротке чи довге волосся… Дозволяти це чи ні? Багато учителів вважають, що ні.

На моє переконання, зовнішній вигляд дитини – це справа самої дитини та її батьків. Якщо мама/тато дозволили дівчинці гель-лак, то чому б і ні? Якщо батьки не заперечують щодо зеленого волосся сина, то як це стосується вчителів? Якщо дитина готова взяти на себе цей виклик і підкреслити свою інакшість кольором чи формою – нехай. Спокій і нейтральне ставлення вчителя у цьому випадку – це правильна позиція, як на мене.

Утім, наше суспільство – це все ще суспільство тиску. Ми не хочемо сприймати інакшість. І зовнішність – то лише верхівка цього айсберга. Навіть окуляри можуть стати причиною, щоб образити…