Пригадуєте, цьогоріч перед Великоднем світовими та українськими ЗМІ пролетіла звістка про те, що Папа Римський Франциск начебто скасував пекло? Реакція християнської (і не тільки) спільноти була настільки блискавичною і неоднозначною, що офіційний Ватикан поспішив виступити зі спростуванням. Мовляв, нічого Папа не скасовував, грішникам і далі слід боятися й каятись, праведникам – надіятися, а пекло нікуди не поділося, то журналіст щось там забув чи переплутав – старенький бо, 93 роки, так, на хвилиночку, журналістові.

Не розпочинаймо навколотеологічної дискусії щодо цього висловлювання: про нього вже стільки було писано і говорено, що нічого нового ми не вигадаємо. Всім, хто мріє про реформу церкви, залишається далі мріяти. Очевидно, що нова думка, не важливо – провокативна і гостра чи толерантна і розважлива, заходить вірянам і священнослужителям складно і з опором. Ніхто не хоче аналізувати і заглиблюватися в тему. Всім достатньо галасу у соцмережах і кидання самі знаєте чого на вентилятор. А яка ж реформа без нових думок, переосмислення звичного і впровадження сучасного?

Хоча – шкода. Дуже б хотілося, щоб у лоні церкви основною мотивацією до праведності була все ж таки любов, а не страх. Бо зі страху не жертвують Сином Єдинородним. А тільки з любові…

Та облишмо, поки геть не залізли у єресь. І взагалі, поговорити хочеться не про пекло, а про медичну реформу в Україні. І навіть не так про саму реформу, як про те, чому вона приречена, як і відміна пекла. На що саме приречена – покаже час. А поки що…

Поки що кожне публічне висловлювання посадовців МОЗу препарується на цитати, часто – вирвані з контексту і позбавлені змісту та здорового глузду. Потім ці цитати хтось спростовує, а хтось – роздмухує, а пекло, тобто медреформа, чи то пак – вітчизняна медицина, і нині там або навіть далі, ніж там.

Всі ми розуміємо, що реформа необхідна. Бо те, що діється зараз – то таки справжнісіньке пекло. Отут, на землі. І жодний Папа його не скасує, хоч скільки б забудькуватий журналіст не перекручував його висловлювання. Поряд із тим, більшість із нас опираються реформі, як тільки можуть. Або якщо й підтримують її, то з численними «але».

Не є метою зараз проаналізувати «хорошість», «вчасність» та «професійність» реформи. Для цього маємо експертів. Давайте про наше, про людське.

Наприклад, у МОЗ скасували талончики на прийом до лікаря. Але у нашій дитячій поліклініці, щоб пройти з дитиною медогляд на садочок чи школу, потрібно і далі приходити на восьму ранку по талончик. Здавалось би, саботаж на місцях. А ні. Виявляється, талончики дійсно скасували і запровадили запис по інтернету та телефону (як же я про це мріяла!). Радійте, люди! ХХІ століття, у кожного в кишені – цілий світ у смартфоні. Записуйтеся на прийом, приходьте на свій час – Європа ж. Якби не одне «але».

Виявляється, за зміну поліклініка може обстежити 100 дітей. Отже, записується 100 дітей, а по факту приходить 40. Бо інші 60 – передумали. Подумаєш, записалась на сьогодні! Перепишусь на завтра, а сьогодні піду на манікюр. В результаті – порожня поліклініка, жодного місця на запис і купа батьків, які скандалять у реєстратурі, бо не можуть потрапити на медогляд. І що ви думаєте? Талончики знову рулять. Бо якщо ти вже одного разу приперся на восьму ранку по талончик, ти таки прийдеш на той клятий медогляд з дитиною! Хоча б для того, щоб не пертися ще раз по талончик. І, звісно, обурюватимешся в реєстратурі через необхідність стояти у черзі по талончик. Такий собі кругообіг обурення талончиками в поліклініці. А винна, звичайно, Супрун. Ну, ще іноді Путін. Але більше таки Супрун. Чи, може, Папа Римський?

Отож, скільки б в.о. міністра охорони здоров’я не зробила заяв про нешкідливість протягів чи неефективність бахіл, скільки б не нагадувала про здоровий спосіб життя, шкоду від алкоголю та питний режим, скільки б не намагалася щось доносити чи доводити популярно та зважено, завжди знайдуться ті, що спростовуватимуть її аргументи на користь того, що пекло є, нікуди не поділося і не подінеться: вони про це неодмінно подбають.

Вони шукатимуть «блату», обходитимуть правила, купуватимуть довідки та лікарняні, зловживатимуть становищем і скиглитимуть, скиглитимуть, скиглитимуть. З обох боків – і лікарі, і пацієнти. Ходитимуть по спіралі своїми сімома колами пекла, але замість того, щоб його скасувати, доводитимуть, що воно таки існує. На ділі доводитимуть, не словами.

А тим часом в онковідділеннях усієї країни з’явився Космеген. Ви не знаєте, що це таке? Щасливі люди. Не знайте. Не треба вам того знати. І не перепитуйте, що воно за штука, і не гугліть. Не знайте!

Не знайте, що таке шукати усім Фейсбуком бодай два флакони «на завтра» – де завгодно, за будь-які гроші, контрабандою, та хоч підроблений – аби Космеген! Не знайте, що таке волати: «гроші Є, НЕМА де купити!». Не знайте, що таке везти препарати у валізі з іншої країни і молитись, молитись, молитись, щоб не вилучили на кордоні. Бо «хімію» треба починати вже. Рак не чекатиме на медреформу. Рак не чекатиме, поки пекло знову відмінять. Він з ним у змові.