Чому вони не йдуть?

  • У глибокому дитинстві я, не дуже довго, але все ж мріяла стати балериною. Згодом думала про журналістику, а потім вирішила, що буду вчителькою української мови та літератури. Батьки були здивовані, бо ж якщо ти вчишся у школі з поглибленим вивченням англійської мови, то в пріоритеті мали би бути інші спеціальності. Паралельно я мріяла про створення на папері таких світів, яким би вірили інші люди, які би їх захоплювали, вражали, смішили, змушували сумувати. Так, я про письменництво. А якось, коли у десятому класі я опинилася в порожній аудиторії тоді ще не мого університету, подумала, що от добре було би спочатку за університетською партою посидіти, а потім і за кафедрою постояти. Так, я про викладання. Я не знаю, чи була у 1995-му популярною українська філологія, не знаю, скільки людей було на місце і чи були шалені конкурси, бо як переможниця ІV етапу Всеукраїнської олімпіади просто принесла документи і була зарахована на таку омріяну спеціальність. Популярність, попит – це було неважливо, я ж мріяла про українську філологію з 8-го класу.

    Мій син обрав собі улюблену спеціальність також десь після восьмого класу. Якщо я мріяла про балет, то він мріяв рятувати планету та Україну. А згодом опинився у біохімічній школі нашого вишу. Він нічого не знав про біохімію, окрім того, що прочитав у Вікіпедії, але логічно припустив, що якщо він любить біологію та хімію, то варто придивитися до біохімії уважніше. Йому сподобалося. І в 11-му класі він чітко знав не лише свою майбутню спеціальність, а й у кого саме він хоче і буде вчитися. Вчиться. Вже 4-й курс.

    Нещодавно в одній із розмов із професором-біохіміком Володимиром Лущаком розмірковували про те, куди та чому вступають наші абітурієнти, та про їхні пріоритети у виборі майбутньої професії. Володимир Іванович очолює кафедру біохімії та біотехнології. Те, що роблять біохіміки на цій кафедрі, не снилося і письменникам-фантастам; вони хочуть і можуть навчити, є де та на чому, у них стільки досягнень, нагород, відзнак, що іншим би на це не вистачило і кількох життів. Мовчу вже про перспективи для випускників: на біржу точно не підуть, якщо самі не захочуть. Думаєте, у них шалений конкурс? Думаєте, абітурієнти б’ються за місця і право стати причетними до біохімічного світу? А от і ні… Йдуть одиниці. Здавалося б, усі умови створено: мудрі наставники, нормальна матеріально-технічна база, перспективна професія, але ж ні. Чому так? Недостатня поінформованість? Не думаю. Не у нашому сучасному світі, де будь-яка інформація фактично під рукою, де абітурієнт, якщо захоче, може довідатися про виш і спеціальність, куди вирішить вступати, абсолютно все, починаючи від останніх новин до програмових вимог на державні іспити, а також може промоніторити запити роботодавців. Аби було бажання.

                До речі, ні біохімія, ні низка інших потенційно перспективних спеціальностей не очолюють рейтинги популярності серед абітурієнтів. Ось, наприклад, десятка найпопулярніших спеціальностей за кількістю поданих заяв: право; менеджмент; філологія; комп’ютерні науки; середня освіта; економіка; інженерія програмного забезпечення; фінанси, банківська справа та страхування; психологія; маркетинг. Скажете, що на біохімії важко вчитися? Відкрию таємницю: важко вчитися всюди, якщо ти справді вчишся, а не просто ходиш на пари від дзвінка до дзвінка; якщо ти хочеш працювати в майбутньому за фахом і досягти успіху, то немає «легко» чи «просто». Важко. Дуже важко. Але якщо ти любиш те, чим займаєшся, то не відчуваєш цієї важкості, вона не є для тебе тягарем. І ти направду вчишся, вчишся із насолодою, а не мордуєшся.

                Ні, я абсолютно не закликаю кудись вступати чи не вступати, просто мотивація має бути не там, де легше, а там, де тобі буде краще. І завжди будуть популярні та непопулярні спеціальності, але якщо більшість обирає ту чи іншу спеціальність, це не означає, що вона і тобі підійде. Наприклад, мати просто диплом вчителя ой як мало, щоб стати хорошим та успішним педагогом, адже за успіхом завжди титанічна праця, яку мало хто помічає.

                Загалом, мотивів, чому наші абітурієнти вступають туди-то й туди, набагато більше і вони зрозуміліші, аніж пояснення, чому вони кудись не вступають. Хтось із них іде за принципом «Куди пройду на бюджет», хтось – аби не в армію, хтось шукає, де начебто буде легше, хтось очікує перспектив, хтось реалізовує мрії та бажання своїх батьків, а хтось робить перші впевнені кроки для досягнення своєї мрії. Якщо чесно, то не так вже й багато випускників шкіл знають, чим конкретно вони хочуть займатися. За статистикою, відсоток випускників вишів, які не працюють за тією спеціальністю, яку вони здобули, – 44%; 29% працюють за фахом, частково пов’язаним з отриманою спеціальністю, і лише 36% працюють за спеціальністю. Чому так? У цьому люблять звинувачувати виші, мовляв, погано інформують. Повірте, інформують, дуже добре інформують, відкривають нові та важливі спеціальності, от тільки… Хто з абітурієнтів та їхніх батьків реально вивчає ринок праці за кілька років до вступу, моніторить виші та їхню діяльність, думає не про те, щоб вчитись було легше, а щоб цікавіше? Та ми іноді мешти довше вибираємо, аніж спеціальність для вступу. Може, причина в тому, що не достатньо відповідально ставимося до вибору того, чому, ймовірно, присвятимо значну частину свого життя. Мабуть, не віримо, що для внутрішньої гармонії важливо займатися улюбленою справою, а не просто відбувати на роботі. Можливо, хочемо прожити так, аби було тихо і ненапряжно: десь там вчився, десь там працював. Звідти і ті 36 відсотків, бо до інших раптом приходить інсайт, що це все не те і не так. А може бути абсолютно інакше: улюблена та цікава робота, яка приносить впевненість та радість. Що для цього потрібно? Просто сісти і подумати: що я хочу від життя? Що я люблю і чи можна це перетворити на професію? Що буде зі мною років через десять? І думати про це треба не за п’ять хвилин до реєстрації на ЗНО, а трішки раніше.    

               

               

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!