Допомога за посмішку вдячності

До Міжнародного дня благодійності

У житті багатьох людей часом починається чорна смуга: комусь необхідна дорога операція, хтось потребує коштів на навчання, а бувають і такі обставини, через які бракує коштів на елементарне – одяг та харчі.

У таких випадках нужденні звертаються до благодійних організацій, сподіваючись на допомогу добрих людей. Як працюють благодійники за кордоном та в Україні, спробував дізнатися «Галицький кореспондент».

В Україні, як за кордоном?

Відомо, що благодійність – це добровільна і безоплатна діяльність приватних осіб або організацій, які надають допомогу окремим людям або організаціям у вигляді надання майна, фінансових коштів, виконання робіт, надання послуг та іншої підтримки. 

Не кожен українець готовий виявити милосердя і стати жертводавцем. Дехто не довіряє фондам, хтось просто вважає це надто обтяжливим. За офіційними даними, які оприлюднив сайт «Українська правда», в середньому пересічний українець протягом року віддає на благодійність 300 гривень, а от, наприклад, британець – 14 фунтів. У Великій Британії добрими справами регулярно займається понад 70% населення, в Україні таких людей – 29%.

У Європі зареєстровано понад 100 тисяч благодійних організацій. За рік вони надають допомогу на суму понад 100 мільярдів євро. Окрім того, європейські благодійники забезпечують робочими місцями близько мільйона громадян. В Україні, за статистикою станом на квітень 2019 року, благодійних фондів було 18 557.

Згідно з рейтингом благодійників Charities Aid Foundation, Україна торік посіла 101-ше місце серед 126 країн. Тоді було опитано понад 1,3 мільйона людей з усього світу. А лідерами благодійного рейтингу стали США, М’янма та Нова Зеландія.  

Перевірити, скільки коштів витрачають фонди на благодійність, за кордоном досить легко. Наприклад, у США для цього достатньо зайти на сайт фіскальної служби. Дані податківців можна легко порівняти з тими, які декларує фонд у своїх публічних звітах. А от в Україні неможливо підрахувати обсяги фінансування, що виділяється на доброчинність. Адже їх публічність не є обов’язковою вимогою.

Важливим моментом є репутація та імідж благодійних організацій. Свого часу на замовлення Українського форуму благодійників було проведено загальнонаціональне опитування, щоб дослідити ставлення українців до благодійних фондів і організацій та їх залучення до цієї діяльності.

Як виявилося, лише 21% респондентів підтримує діяльність благодійників. Такі дані засвідчили недовіру, яка сьогодні склалася в українському суспільстві.

Благодійністю в Україні часто займаються політики. Щоправда, їхню допомогу можна відчути найчастіше перед виборами або, як-от тепер, під час пандемії коронавірусу, коли вони стараються частіше з’являтися в інформаційному просторі. При цьому про придбання апаратів штучної вентиляції легень чи захисних масок вони не забувають написати пост у соціальній мережі чи розповісти журналістам. Так було, зокрема, під час благодійної допомоги прикарпатських політиків постраждалим від повені цього року. На своїх сторінках у соцмережах вони ділилися фотографіями, як на човнах переправляли в постраждалі райони харчі.

Благодійність – це не тільки гроші

Франківська волонтерка Надія Мацевко допомагає людям уже не перший рік. Все почалося з 2014-2015 років, коли у неї захворіли діти. Тоді вони потрапили в обласний фтизіопульмонологічний центр, у дитяче відділення легеневого туберкульозу та менінгіту. Відтоді жінка надає допомогу пацієнтам, які перебувають там на лікуванні.

«Я працюю викладачем фізичного виховання у медичному коледжі. Коли почала займатися волонтерством, була в декреті. У мене четверо дітей. Старшій доньці 21 рік, двійнятам по вісім років, а наймолодшому сину – шість. Коли захотіла почати допомагати дітям, то спочатку порадилася з подругами і своїм чоловіком. Тому що благодійність займає багато часу, діти були ще маленькі, їм потрібна була моя увага і присутність. Мої близькі мене підтримали, і потім нам було дуже приємно бачити, коли ті, кому вдалося допомогти, вдячно нам посміхалися», – каже Надія Мацевко.

Жінка зізнається, що День волонтера чи благодійника не святкує. Буває, що збираються разом з колегами і обговорюють, кому потрібно ще допомогти. Зауважує, що благодійність – це не тільки допомога коштами. Іноді потрібно просто когось провідати, приготувати для когось їжу. Не заперечує, що волонтерство забирає багато часу і коли потрібно виконати багато справ – енергетично вигораєш.

Спочатку франківка допомагала дитячим будинкам, багатодітним сім’ям і центрам з реабілітації. Але з часом вона зрозуміла, що через надмір роботи їй не вистачає часу ні на власну сім’ю, ні на те, щоб допомогти всім. Тому тепер опікується тільки дитячим відділенням.

«Я не відмовляю нікому в допомозі, коли до мене звертаються. Чим можу, тим допоможу. Але потрібно розуміти: не всім можеш допомогти. У мене був момент, коли я дуже стомилася. Бо жила чужими проблемами. Приходила додому і хотіла тільки відпочити. Згодом навчилася планувати та організовувати свій день. Тепер, коли я приходжу додому, то обов’язково маю сказати власним дітям, як сильно я їх люблю», – розповідає Надія Мацевко.

На роботу благодійників останнім часом також вплинув карантин. Багато людей залишилися без заробітку. До жінки зверталися з різними проблемами. Наприклад, в деяких сім’ях просто бракувало харчів. Франківка, як і інші благодійники, продовжувала надавати допомогу, але уже в масці та з антисептиком.

«Коли я тільки починала займатися волонтерством, то далеко не всі мене підтримали. Я плакала і питала себе: чому так? Але потім зрозуміла, що головне творити добро, а люди відгукнуться», – вважає Надія Мацевко.

Там, де немає дитячих сліз

Ореста Возняк також займається благодійністю в Івано-Франківську. Вона керівник освітньо-благодійного проєкту «Янголи поруч». Допомагає дітям з кризових сімей, багатодітним та малозабезпеченим родинам, сім’ям, що опікуються особливими дітками, а також одиноким матерям. Час від часу допомагає й стареньким.

Жінка за освітою філософ, викладач культурологічних та соціологічних дисциплін.

«Я люблю людей. Тому осмислення соціальних проблем – це одне з завдань, яке я поставила перед собою та моїми першими волонтерами ще в 2011 році. Саме тоді виникла ідея створити освітньо-благодійний проєкт на базі філософського факультету Прикарпатського університету імені В. Стефаника. Благодійність не є моєю професійною сферою діяльності, але це мій спосіб життя», – розповідає волонтерка.

Робочий день жінки часто ненормований. Має кілька важливих дзвінків, відповідає людям на різноманітні повідомлення, допомагає діткам. Багато років її проєкт творчо працював з дітьми Яблунівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату. Але цього року заклад закрили, тож тепер вони уже не можуть проводити заняття з цими дітьми. Часто до жінки за допомогою звертаються соціальні фахівці, котрі добре знають проблему тієї чи іншої сім’ї.

«Якщо людина звертається за допомогою сама, то ми просимо показати документи, які підтверджують її соціальний статус, пояснити, чому вона опинилась у складних життєвих обставинах, уточнюємо, чи ця сім’я не перебуває під опікою в інших благодійних фондах», – зауважує Ореста Возняк.

Волонтерка каже, що тепер благодійником бути значно легше, бо раніше волонтерство не було таким поширеним. Проте деякі люди розчарувалися у благодійництві через різних шахраїв.

Через карантин в Орести Возняк додалося роботи, багатьом сім’ям елементарно не вистачало продуктів. Їх проєкт виступав посередниками між тими, хто хоче допомогти, і людьми, які втратили роботу чи були непрацездатними і не мали коштів, щоб придбати харчі. Також зосередились на підтримці тих людей, яким могли надіслати допомогу поштою.

 «Було б добре, якби благодійники мали можливість тісно співпрацювати з лікарями, поліцією, керівниками міста, області та країни», – зауважує Ореста Возняк.

Анонімні ангели добра

Благодійністю часто займаються анонімно, коли жертводавець не бажає розголосу, а просто допомагає. Волонтерка Надія Мацевко розповіла, що в Івано-Франківську дуже багато анонімних благодійників.

«Є люди, які дійсно роблять великі пожертви, але просять їх не афішувати, не оголошувати їхні імена. Коли ми робили ремонт в обласному фтизіопульмонологічному центрі, в дитячому відділенні легеневого туберкульозу та менінгіту, у ванній кімнаті, то багато людей попросили залишитися анонімними «ангелами добра», – каже Надія Мацевко.

Ореста Возняк зауважила, що її проєкт також допомагає деяким сім’ям анонімно через те, що життєві обставини не дозволяють розголошувати їхнє місцеперебування чи проблему.

«Як керівник освітньо-благодійного проєкту «Янголи поруч» я не маю права на повну анонімність. Я виступаю певним гарантом «доброго вчинку». Тому про все звітую в соціальних мережах чи в особисті повідомлення жертводавців», – волонтерка.

Робити добро для інших

Засновник та голова правління у благодійній організації «Час добра та милосердя» Валерія Кушніренко розповіла, що її фонд почав працювати у 2018 році. Організатори намагаються підвищити якість життя людей, які з певних причин опинилися в складних життєвих обставинах.

«Ми прагнемо будувати гідне майбутнє для наступних поколінь. Опікуємося малозабезпеченими верствами населення. Допомагаємо самотнім матерям, дітям-сиротам, а також дітям з інвалідністю. Робочий день волонтера починається із робочих дзвінків. Звертаються люди, які потребують допомоги. Інколи ти не встигаєш говорити з усіма, бо дзвінків дуже багато. А потім можеш поїхати зустрітися з дітками, розібрати посилки чи речі, які потрібно відправити потребуючим», – каже Валерія Кушніренко.

 Вона вважає, що волонтером може бути кожна людина, яка готова робити добро заради інших. Головне підібрати для себе саме ту благодійність, яка до душі. Можна допомагати дітям, здавати кров чи доглядати тварин у притулку, прибирати береги річок, садити дерева і т.д.

«Ми разом створюємо цей світ. І від нас залежить, чи стане він кращим», – додає жінка.

Найкращі

Загалом у світі є 35 великих благодійних фондів. Більшість цих фондів – у США, і лише три з цього рейтингу розміщені в Нідерландах, Великобританії та ОАЕ.

Наприклад, перше місце займає Фонд Білла і Мелінди Гейтс, який існує з 1994 року, його статки – 42,3 мільярда доларів. Фонд допомагає у боротьбі з важкими захворюваннями, а також бідним верствам населення.

Також є й Голландський фонд Stichting Ingka, заснований в 1982 році шведським мільярдером Інгваром Кампрадом, засновником і власником компанії IKEA. Офіційно заявлена ​​мета створення фонду – заохочення і підтримка нововведень у галузі архітектури та інтер’єрного дизайну. Його активи оцінюються в 36 мільярдів доларів.

Mohammed bin Rashid Al Maktoum Foundation – благодійний фонд з міста Дубаї в ОАЕ, володіє активами в 10 мільярдів доларів. Заснований він у 2007 році. Фонд зосередив свої зусилля на боротьбі з безробіттям і неписьменністю в арабських країнах. Він здійснює підтримку трьох напрямків: культура, підприємництво та працевлаштування, освіта.

Ріта БОДНАР

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!