Про це пише “Галицький кореспондент” з посиланням на ректора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігоря Цепенду.
Вчора, 12 листопада, жіноча баскетбольна команда Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника у складі Анжеліки Ляшко та Дар’ї Кононученко, Анастасії Ковтун та Богдани Лапхан під керівництвом головного тренера збірної України з баскетболу 3х3 Юрія Процюка виборола бронзові медалі на Чемпіонаті світу серед університетських команд.
На груповій стадії команда провела два матчі, одержавши в обох перемоги – спершу обігравши суперниць з іранського Ісламського Університету Азада з рахунком 13:11, а потім і Монтеррейський технологічний інститут з Мексики з рахунком 20:5.
Вигравши групу, наші баскетболістки потрапили в 1/4 фіналу.
У чвертьфіналі дівчата переграли команду з Кенії 18:16, але потім поступились команді з Мексики 13:16. Однак у матчі за 3 місце команда переграла Університет Пітешті із Румунії 17:10 і здобула бронзу.
“Вітаємо наших зірок з черговим успіхом! Вітаємо головного тренера Юрія Процюка та керівника команди, декана факультету фізичного виховання і спорту Ярослава Яціва! Бажаємо баскетболісткам Прикарпатського університету подальших перемог!”, – йдеться в дописі.
Кожного з нас змінить ця війна. Чуючи такі слова ще у 2022, я не уявляла, як саме це торкнеться мене самої та моєї сім’ї, та як я відреагую на це. Розуміння того, що внутрішні трансформації невідворотні, прийшло потім, пізніше. І той факт, що ми вже не будемо такими, як до початку повномасштабного вторгнення, треба визнати
«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного