Славнозвісний Лос-Анджелес – пальми, пляж, Голлівуд, Алея Слави… Цей список захопливих речей можна продовжувати без кінця. Та незважаючи на найвидатніші пам’ятки, Лос-Анджелес величають не пляжним оазисом чи колискою кінозірок, а містом ангелів. Як на мене, звучить неймовірно, але постає питання, чому саме ангелів – цих крилатих істот з паралельного світу? Одразу хочеться вирушити у мандрівку Штатами і розпочати її саме із цього місця, щоб відчути той колорит, що подарував йому друге ім’я. Але це, можливо, згодом, а як ні, то зроблю висновки на відстані.

А зараз повернімося до Івано-Франківська. Я розпочала розмову з такого далекого Лос-Анджелеса власне тому, що воно дарує заряд неповторних емоцій. Так і Франкове містечко – колишній Станиславів, яке, без перебільшення, можна назвати містом митців. Чи то так впливають затишні вулички, чи запашна кава з маленьких кав’ярень – невідомо, але у нього, безперечно, є своя особлива атмосфера. Івано-Франківськ – неначе жива істота, яка існує поза виміром часу і крокує в ногу з ним. Хтось може посперечатися, адже такі характеристики притаманні ще одній культурній столиці – Львову. Проте дозвольте не погодитись. Кожне з міст унікальне, попри спорідненість їх душ. Ці міста, неначе брати, але не близнюки, а двійнята, адже вони такі схожі і різні водночас, кожен зі своїм характером та видатними талантами, хоча й виплекані однією ненькою-Україною.

Що ж, атмосфера Івано-Франківська, цей упорядкований хаос – щось напрочуд незрозуміле, неосяжне і тому неймовірно манливе. Таке підґрунтя сприяло створенню химерної спільноти творчих особистостей. Химерної не тому, що недоладної, а навпаки, унікальної, яка поєднує в собі величезне розмаїття талантів, починаючи від письменників, закінчуючи вітражистами. Але якщо б з-поміж усіх видатних постатей мені довелося вказати на «душу міста», то це була б Ольга Деркачова. Адже, визначаючи душу, завжди треба сherchez la femme (шукати жінку). З нею має бути пов’язане щось незбагненне та разом із тим вічне, як творчість нашої письменниці. Їй вдається розповідати життєві історії крізь незвичну й водночас близьку для кожного призму, яка переносить у інший, напрочуд жіночний і чуттєвий світ.

Крім того, Ольга Деркачова завжди поруч у всіх сенсах цього слова. Вона не захмарна зірка, яку можна побачити тільки у виняткових ситуаціях чи максимум на презентації чергової книги. Цю авторку ви можете зустріти в університетських стінах, де вона щиро співпереживає зі своїми студентами, які складають держаний екзамен, чи просто біля локації фестивалю «Порто Франко» під час того, як вона знимкує свою книгу на фоні могутнього гвинтокрила біля драмтеатру. Впевнена, якщо б ми жили в золоту Франкову епоху, письменниця була б його Музою, але і зараз її місія не менш важлива, адже вона покликана надихати, й неабикого, а жителів міста, що носить ім’я величного Каменяра.

Для мене випадок із Ольгою Деркачовою унікальний, оскільки її слава випередила творчість. Я ще й досі не прочитала жодного роману письменниці, лише десь-не-десь ловила уривки, але цього було достатньо, щоб зрозуміти її шанувальників. Будучи дуже перебірливою до літератури, дивуюся, як досі не придбала жодної книги авторки, знаючи, що залишуся задоволеною. Тому це, напевно, доля, а якщо ви у неї не вірите, то збіг обставин. Бо, познайомившись із її творчістю, навряд чи змогла б написати щось подібне. Зараз я оцінюю авторку незалежно, а не як прихильниця романів письменниці, саме тому бачу її насамперед Музою Франковою – ранньою зорею пізнього хаосу.