Цими вихідними франківського театрального глядача, без сумнівів, струсонула прем’єра «Гамлета» в постановці Ростислава Держипільського. Журналіст «ГК» розмовляв з ним напередодні спектаклю, аби зафіксувати той адреналіновий стан, що охоплює митця перед виходом на підмостки. Попри зрозуміле хвилювання режисера, потрібно сказати, що все у нього вийшло, і вийшло надзвичайно. Докладніше >>
Ірина Клименко належить до тих людей, які в наш вузькопрофільний час є великою рідкістю. Вона і журналіст, і фотограф, і фотомодель. Займається східними мистецтвами і вивчає східну філософію. Подовгу подорожує Південною Азією, і зокрема Індією, яка, як і бабусині гуцульські Шешори, є для нею землею Вчителів і Сили. Вона врешті-решт – молода красива жінка з непорожніми головою і серцем. Докладніше >>
На початку грудня навмисно до різдвяних свят у Краєзнавчому музеї Івано-Франківська виставлено відреставровану ікону «Різдво Христове». Минулого року її знайшли у фондосховищах у поганому стані, з великою кількістю воскових забруднень, лущень, втратами фарбового покриття і левкасу. Львівська дослідниця, мистецтвознавець Марія Гелетович вважає, що ікона походить з 1680 року і належала до празникового ряду іконостасів. За всіма ознаками, кажуть дослідники, це ікона з Риботицької школи іконопису. Докладніше >>
В Україні розпочато знімальний період повнометражного художнього фільму «Екс» – бойовика на історичну тематику. Перші зйомки картини відбулися у Львові та Львівській області 16 та 17 грудня, подальші – передбачені на квітень-травень. Вихід фільму запланований на початок 2018 року. Докладніше >>
Івано-франківський художник і журналіст Володимир Мулик – про рок-н-рол, живопис, мистецьке життя і самотність. Докладніше >>
Івано-франківський художник Сергій Григорян – надзвичайно живий і провокативний митець. Гострота політнекоректних ідей, хороше відчуття трендів часу, а також добра професійна школа є основними ознаками творчості художника. «Галицький кореспондент» зустрівся з Сергієм. Докладніше >>
Тарас Полатайко народився в Чернівцях у 1966 році. З 1989 року художник жив і працював у Канаді, у 2002-му представляв Україну на бієнале у Сан Пауло (Бразилія). Серед інших міжнародних форумів, на яких Полатайко представляв Україну та Канаду, – Корейська бієнале (Південна Корея, 2009), Тель-Авівська бієнале (Ізраїль, 2011) та Alberta Biеnnіal в Едмонтоні (Канада, 2013). Докладніше >>
Або дуже відважні, або дуже нерозсудні можуть ставити спектаклі про Василя Стуса. Другим, може, й легше, бо не до кінця розуміють, за що беруться. Такого людського і поетичного масштабу постать вимагає гіпертонкого режисерського підходу. Ну, а якщо за такий матеріал береться Новий театр – без зарплати, без власного бюджету і приміщення, театр, якому ще не виповнилося й року, то інакше, як нерозсудними і відважними, їх не назвеш. Докладніше >>
Нещодавно «Urban Space Radio» відсвяткувало 500 днів у ефірі. Як розвивається радіо, хто є його слухачами та якими цікавинками воно потішить незабаром, розповідає координатор проекту Тарас Малий. Докладніше >>
Разом зі своїми картинами-героями Фома зіграв роль художника у фільмі молодого режисера Сергія Наталушка «Спокуса». Те, що робить Фома-художник, мистецтвознавці називають «урбаністичний наїв». Найбільше в житті Фома цінує внутрішню свободу. Живе і працює в Києві. У Сергія та його дружини Надії троє дітей. Докладніше >>
Гурт «Гуцул Каліпсо» був заснований наприкінці 1999 – на початку 2000 років. Майбутні учасники гурту познайомилися на сейшені у Чернівцях, де, серед інших, виступав гурт «Діамантово-зелені». Одразу чотири музиканти з нього увійшли у початковий склад «Гуцула Каліпсо». Докладніше >>
28 листопада в Івано-Франківську презентували український історично-драматичний фільм “Жива”. Режисер Тарас Химич, глибоко вражений історією боротьби воїнів УПА на Прикарпатті, поклав в основу стрічки реальні події 1950-х років, зокрема історію надзвичайно сильної жінки, повстанки Анни Попович. Докладніше >>
Можна порівнювати театр із храмом мистецтва, хоча частіше він – шпиталь. Пацієнтів (даруйте, глядачів) тут не так лікують чи обстежують, як перевіряють на наявність рефлексів, роблять трепанації черепів, копирсаються у давніх ранах, то посипаючи їх сіллю, то змащуючи бальзамом (Прикарпатським?), роблять анатомічні розтини життєво важливих органів – серця і мозку. Без анестезії. Головний принцип – відчувати і переживати. Так-от, у франківському обласному музично-драматичному шпиталі нещодавно відкрили реанімацію – Режисерську майстерню, яка робить глядачам шокову терапію експериментом, абсурдом, епатажем і ламанням хребта. Звичайно, йдеться про хребти усталених канонів сценічного мистецтва. Докладніше >>
В останній день жовтня минулого року відбулося урочисте відкриття книгарні-галереї «Під лиликом» на початку вулиці Шевченка в Івано-Франківську. Книгарня розмістилася в одному з приміщень колишнього культового однойменного кафе, яке у 1990-х роках було базою для письменників та художників вже зрілого «Станиславівського феномена», цілої когорти місцевих митців, студентів, а також членів «Студентського братства». Докладніше >>
Ми зустрілися у сквері біля пам’ятника Міцкевичу – пан Сергій розповідає, що це його улюблене місце, на яке він приходить мало не щоранку. Поки ми розмовляли, повз нас пробігали на роботу заклопотані люди, однак раз у раз перебивали нашу бесіду вітаннями з відомим актором… Докладніше >>
Що ми знаємо про засновника Станиславова Анджея Потоцького, окрім регалій, дат та подій, у яких він брав участь? Чи знаємо, який він мав характер, що любив, а що ні, яку мав вдачу? Як жартував? Яким був його стиль керування містом? Як часто сучасні франківці взагалі згадують батька свого міста і чи згадують взагалі? А славний коронний гетьман Потоцький тим часом повертається у рідне місто у спосіб дивовижний – в’їжджаючи на скейті і з балончиком для графіті у руках: він малює мурали. Докладніше >>
«Шановні пані та панове! Ви завітали на наш традиційний бал для романтиків на візках! Перша леді, вельмиповажні гості, запрошуємо до слова… Оркестр – фанфари!» – десь так 20 жовтня розпочиналося незвичне свято для людей з інвалідністю… І щоразу, коли чуємо або вимовляємо слова «інвалідність» чи «неповносправність», з’являється відчуття незручності: ці люди – це насамперед Люди, незважаючи на «обмежені можливості» чи «особливі потреби». Докладніше >>
Євген Ковальчук – київський журналіст, блогер, власник крафтової марки «Kozak Jamaica», проповідник капсаїцинових насолод. «Галицький кореспондент» порозмовляв з ним на смачну гастрономічну тематику. Докладніше >>
Ось-ось українською мовою вийде книжка спогадів та мемуарів Тадеуша Ольшанського, який народився у Станиславові у 1929 р., а через 14 років змушений був втікати із батьками з рідного міста. Зараз він шанований та відомий у Польщі журналіст і публіцист, автор численних книг та перекладів із угорської мови, лауреат низки премій та нагород. Але у варшавській квартирі над письмовим столиком пана Тадеуша на видному місці висить фотографія, де він маленький із трьома гуцульськими хлопчиками в Дорі, – він каже, то улюблена фотографія з його дитинства… Докладніше >>
Євген Іхельзон – релігієзнавець. Він жив у Берліні та Ізраїлі, потім багато років працював журналістом в Україні. 1996 року, коли чоловік уперше відвідав Індію з групою буддійських паломників, він закохався в неї. Відтоді регулярно їздить туди, за ці роки відкрив для себе майже всі країни Азії. Залишивши журналістику у 2013 році, Євген переїхав до Азії, але продовжує вести свій популярний блог про політику. Докладніше >>
Деркачова Ольга
Для мене очікування Великодня проступає особливо чітко та ясно, коли з’являється афішка, що от-от відчинить свої двері виставка «Великодня». Величне християнське свято, про яке митці говорять у живописі, малярстві, скульптурі, різьбі по дереву, у ювелірних прикрасах, одязі, і звісно ж, у писанках. Іконописні сюжети та світські, сакральні та побутові, пейзажі, натюрморти, портрети… Метал, кераміка, дерево…
Палій Юлія
Чергова моя поїздка до чоловіка виявилася чи не найважчою. Мені вперше самостійно довелося їхати за кермом майже 500 км. Я зважилася на цей крок, бо розумію, що ще не скоро закінчаться наші з Вовою фронтові побачення. Водіння як крок до свободи Коли я 9 років тому пішла вчитися, щоб отримати водійське посвідчення, то й уявити
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного