56-річний правозахисник із Городенки Роман Котик не має диплома юриста, однак на його рахунку чотири справи, виграні у Європейському суді з прав людини. Ще така ж кількість справ зараз там на розгляді. На Прикарпатті його найбільше запам’ятали за гучною справою, коли в 2012 році за рішенням у Страсбурзі Україну зобов’язали виплатити компенсацію в розмірі 154 тисячі євро жителю Городенківщини, який став неповносправним внаслідок побиття правоохоронцями райвідділу міліції в 1998-му. Докладніше >>
На обійсті родини Ковальових, які мешкають у селі Іллінці Снятинського району, у різних місцях раптово виникає полум’я. Вогонь уже знищив одяг, меблі, техніку та побутові речі. А нещодавно згорів цілий комплекс: літня кухня, гараж, комора – все це зводили, за словами господарів, близько двадцяти років. Ковальови припускають: всі ці загоряння відбуваються через нечистого – демона вогню. Докладніше >>
Це нелегка історія про любов і байдужість, відданість і зраду. Якби не Ольга Грицюк із Косівщини, то хтозна, що би зараз було з її 14-річним внуком. Вона витягла хлопчину з того світу. Сама звідти виборсалася і ще й чоловіка виходила. Нині сім’я не живе в злиднях, але підтримка їм не завадить. Докладніше >>
Якось один американський лікар сказав: «Раніше я думав, що нема хвороби, настільки ж страшної, як рак. Тепер я знаю таку хворобу». Він мав на увазі хворобу Лайма, яка може передатися з укусом кліща. Навколо цієї недуги склався щільний інформаційний вакуум, а тим часом страждає від неї дуже багато людей. Кілька місяців тому українці в соцмережі створили групу для інформаційної і психологічної підтримки хворих – «Лайм Україна». Кількість її учасників стрімко зростає. Докладніше >>
Людина із золотими руками і відважним серцем. На фронті повоював менше місяця, коли ворожий осколок відібрав у нього життя. Боєць 24-ї механізованої бригади Андрій Білоус із Рогатинщини мріяв про велику успішну ферму, але війна внесла корективи у життєві плани. Після загибелі батька син Андрійко, який був молодшим сином у сім’ї, ще довго не давав мамі спокою – просив, аби купила йому трактор, бо запам’ятав собі, що тато його дуже хотів мати. Докладніше >>
До Другої світової війни про сестер-служебниць у Західній Україні знали майже всі. Це було чи не наймодерніше на той час жіноче чернече згромадження. Сестри жили й трудилися разом із простим людом, а в їхніх численних захоронках – свого роду дитячих садочках – виросли цілі покоління українців. Ще до сьогодні живуть на Галичині люди, які в дитинстві відвідували захоронки сестер-служебниць, і з особливою вдячністю згадують своїх виховательок. Докладніше >>
Івано-Франківськ стає дедалі зручнішим для власників чотирилапих друзів. Нещодавно на входах до міського парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка встановили собачі вбиральні. Така практика давно поширена в Європі, тож тепер багато українських міст її почали переймати. Директорка КП «Центр розвитку міста і рекреації» Руслана Василюк зауважила, що наразі встановили тільки чотири собачих туалети. Докладніше >>
Про благодійні ініціативи прикарпатських волонтерів і меценатів Курта і Мирослави Зіммхенів писали вже не раз. Наразі їхній благодійний фонд працює в с. Підпечари, там діє склад із одягом, побутовими товарами, обладнанням для обслуговування хворих – майже все це передають доброчинці з Німеччини. Однак сюди чомусь приходить дуже мало людей. Та й з доправленням гуманітарного вантажу виникають колізії. Докладніше >>
Два роки тому у Калуському ліцеї №10 впровадили індивідуальний навчальний план. Тепер учні 10-11-х класів поглиблено вивчають ті предмети, які в подальшому здаватимуть на ЗНО. Як на нововведення відреагували цьогорічні випускники та що думають про це освітяни, дізнавався «Галицький кореспондент». Докладніше >>
Хворим дорослим допомагають неохоче, їх не беруть практично ніякі фонди, якщо то не онкодіагноз. У 21-річного Івана Кузя з Галича – не рак, але не менш важка хвороба, яка мордує його вже вісім років. Хлопець – один із чотирьох дітей в сім’ї, він фізично не може заробити собі на лікування. Батько-священник не втомився просити допомоги для своєї дитини, при цьому регулярно отримуючи гнівні закиди чорноротих людей. Докладніше >>
В Україні діє урядова ініціатива безкоштовного стентування в екстрених випадках при гострому інфаркті міокарда. Більше про це розповідає завідувач відділення інвазивних методів діагностики, лікування і реперфузійної терапії ЦМКЛ Лілія Сорохтей. Спершу нагадаємо, що ж таке інфаркт: це закриття коронарної судини, яка несе кров до серцевого м’яза, що призводить до «відмирання» цієї ділянки серця і утворення рубця. Докладніше >>
Для будь-якої жінки вагітність – це яскрава і радісна подія її життя. Однак для деяких майбутніх матусь настання цієї події стає серйозним випробуванням на силу волі і бажання зробити усе для ще не народженого малюка. Я кажу про тих жінок, які палили до вагітності і у яких постало питання про відмову від цієї згубної звички. Природно, найправильніше було б зовсім не починати палити, тоді і кидати не потрібно. Але не всі ми ідеальні. Докладніше >>
На зламі ХІХ і ХХ століть у Станиславові з’явився суто український навчальний заклад. Щоправда, він був не державний, а приватний. Інженер місцевої залізниці Олександр Осостович (поляк за національністю) передав свій невеличкий будинок на вулиці Заболотівській (нині – Василіянок) греко-католицькій капітулі. У пам’ять про передчасно померлих дружину-українку Корнелію та 18-річну доньку Марію він просив влаштувати там навчальний заклад і назвати його «Інститутом Марії» або «Марійським інститутом». У джерелах вказані різні дати відкриття цього інституту – 1 вересня 1899 та 1 вересня 1901 року. Докладніше >>
Снайпер, який талановито малював, або художник, котрий влучно стріляв. Усе своє недовге життя він мріяв побачити море, а коли побачив – невдовзі злетів на небеса. Він рідко ділився пережитим на війні, все тримав у собі, але одного дня серце просто не витримало болю. Докладніше >>
Лікарі досі дивуються, як цей хлопчик ще живий. 11-річний франківець Сергійко Шищук має цілий оберемок важких діагнозів. Він майже не здатен рухатися, не бачить, постійно страждає від епілептичних нападів… Регулярне лікування в закордонному реабілітаційному центрі дає на якийсь час покращення, але витягує шалені кошти. Мамі дитини дуже соромно просити грошей, проте вона сподівається лише на допомогу від чужих людей. Адже одного разу жінка вже обпеклася – рідний тато Сергійка покинув сім’ю, бо хворий синочок виявився надто великим тягарем для нього. Докладніше >>
Щоб сформувати лояльну суспільну думку, кожен політичний режим обирає об’єктом свого впливу молоде покоління. На західноукраїнських землях у міжвоєнний період (1920-1939 роки) польська влада теж намагалася впливати на молодих галичан. Уряд другої Речі Посполитої сподівався, що виховає відданих громадян, запровадивши ефективну систему шкільництва. Докладніше >>
За Австро-Угорщини впродовж тривалого часу бургомістрами на Прикарпатті були представники різних національностей: українці, поляки, євреї, німці. Від особи бургомістра чи повітового старости значною мірою залежав добробут мешканців. Скажімо, першим міським очільником – бургомістром Богородчан – з 1870 до 1915 року (з перервами) був українець Андрій Волощук (1838-1915). Хто він і що зробив для цього містечка? Докладніше >>
На військових картах Першої світової війни гору Маківку позначали як «висота 958». Після весни 1915 року вона увійшла в історію як символ героїзму Леґіону Українських січових стрільців (УСС). Гора Маківка розташована неподалік оспіваного Іваном Франком у «Захарі Беркуті» села Тухлі, яке знаходиться між містами Сколе і Славськом. Докладніше >>
Вперше в Україну Йошіхіко Окабе потрапив у 1992 році, коли був іще школярем. Він приїхав як звичайний турист. Тоді в Україні японцю було дуже цікаво, адже саме розпався СРСР і наша країна отримала незалежність. Згодом Йошіхіко покинув Україну, але вона його – ні. Тепер японець добре знаний у колах українських політиків, науковців і навіть козаків. «Галицький кореспондент» поспілкувався із Окабе та розпитав його про любов до України та різницю між нашими країнами. Докладніше >>
Він мав прийти на перше причастя до своєї донечки, але за кілька днів до того бійця не стало. Івано-франківський воїн Сергій Гундер із позивним Татарин часто віджартовувався, що його кулі не беруть. Але того дня щось пішло не так. У ніч перед його загибеллю донечці наснився сон. Вона бавилася біля річки, кидала камінчики… Раптом підійшов якийсь хлопчик і сказав: «А ти знаєш, що твого тата вже немає?»… Докладніше >>
Деркачова Ольга
Для мене очікування Великодня проступає особливо чітко та ясно, коли з’являється афішка, що от-от відчинить свої двері виставка «Великодня». Величне християнське свято, про яке митці говорять у живописі, малярстві, скульптурі, різьбі по дереву, у ювелірних прикрасах, одязі, і звісно ж, у писанках. Іконописні сюжети та світські, сакральні та побутові, пейзажі, натюрморти, портрети… Метал, кераміка, дерево…
Палій Юлія
Чергова моя поїздка до чоловіка виявилася чи не найважчою. Мені вперше самостійно довелося їхати за кермом майже 500 км. Я зважилася на цей крок, бо розумію, що ще не скоро закінчаться наші з Вовою фронтові побачення. Водіння як крок до свободи Коли я 9 років тому пішла вчитися, щоб отримати водійське посвідчення, то й уявити
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного