Іванна ЧЕРВІНСЬКА: «Любов до мови не виникає зненацька, вона зростає разом із людиною ще з колиски»

  • До Дня святого Миколая діти отримали альбом колискових від етноспівачки Іванки Червінської з Коломийщини. Ще у 2016 році, на проєкті «Голос країни», її назвали карпатською мавкою.

    Іванна вважає, що колискові зникають із побуту українців через мультикультурний вплив, якого сьогодні зазнає кожна країна у світі. Тож співачка хоче привернути увагу до рідної культурної спадщини, яка є невід’ємною частиною нас самих.

    – Іванно, остання ваша робота – альбом, у який увійшли 10 колискових. У вас нема дітей, тому цікаво, чому саме колискові, хто вас надихнув на цей задум?

    Спершу була одна колискова «Ходить сон коло вікон». Записала її з проєктом «Gypsy Lyre» – це інструментальна музика, вони періодично співпрацюють і з різними українськими зірками, як-от Марійка Бурмака, Злата Огневич, Оля Цибульська. Після цієї пісні мені почали писати мами з проханням записати ще щось. Мовляв, у мене голос, під який дітки гарно засинають.

    Дітям подобається сам тембр. Подумала, що можна спробувати ще щось записати. У мене своїх дітей немає, але я легко знаходжу з ними спільну мову. Я давно шукала колискові на свій смак, але не знайшла, тому створила власні. З колискової дитина починає пізнавати світ і мелодію. Тому ми вирішили створити свій альбом, який, в першу чергу, передаватиме атмосферу любові і теплоти тим, хто його буде слухати.

    Ми підійшли до цього проєкту як із творчого боку, так і з наукового. Підібрали правильні темпо-ритми, інструменти. Відтворили оригінальні мелодії і створили власні, все це втілили в колискових піснях.

    – І це обов’язково мали бути українські пісні?

    Звісно. Відмалку потрібно закладати у дитини любов до рідної мови. Любов до мови не виникає зненацька, вона зростає разом із людиною ще з колиски. Саме тому важливо співати своїм дітям українські колискові, аби, коли вони виростуть, для них рідна мова була знаною, звичною і близькою…

    Молоді батьки недооцінюють величезний виховний та пізнавальний потенціал фольклору. Адже мало хто з них самих може пригадати, що їм співали колискових пісень. Під впливом колискових у дитини виховується любов до природи, Батьківщини, повага до старших. Так поступово, в ненав’язливій формі, відбувається перше усвідомлення своєї національної самобутності.

    – Це старі, переспівані пісні чи ви самі щось писали?

    В альбомі є 10 треків, і тільки три з них – народні колискові. Є колискові, написані на слова Лесі Українки, Олександра Олеся, Сидора Воробкевича і Григорія Самчука. Музику писала я. Зазвичай знаходила гарні ліричні тексти, які нагадували колискові.
    Це був порив душі. Хотілося записати для діток гарний альбом. Тому я постійно черпала натхнення в музиці і в дитячій творчості.
    Пригадую, мама мені теж співала колискову в дитинстві. Але я її дуже боялася, бо там були слова: «Аааа, коти з’їли барана, а овечку пси-пси, спи, Іванко, спи-спи». Я уявляла, як собаки прибігли їсти овечку, і страшенно боялася.
    Коли я підбирала тексти, то стежила, щоб там не було слів, від яких дитинці може стати страшно, як-от у пісеньці про те, що щось «вкусить за бочок».

    Як зараз йде процес видання альбому? Раніше були касети, платівки, а тепер цього нема. У наш час можлива монетизація пісенних альбомів?

    Зараз із матеріальних носіїв актуальні флешки і вінілові платівки. Але, звісно, кожен охочий може купити творчий контент у цифровому вигляді на музичних платформах Itunes, Google play та інших.

    – За місяць до того, як ви видали альбом із колисковими, у вас вийшов ще один альбом. Розкажіть про нього.

    Впродовж трьох останніх років ми нічого нового не викладали, і протягом цього часу назбиралося матеріалу на два альбоми, які ми видали за останніх кілька місяців. Тобто в кінці жовтня вийшов перший альбом, у який увійшли українські народні пісні в сучасному трактуванні, а за ним одразу колискові.

    Презентацію першого альбому ми планували на березень, проте через пандемію нам довелось її відкласти до осені. В альбом увійшло вісім треків. Це старі забуті народні пісні, які ми переаранжували і дали їм нове життя. Презентували кліп на одну з пісень, яка і потягнула за собою назву всього альбому – «Покоси». Думаю, склалося все символічно. І «Покоси» восени звучать ще краще, ніж навесні.

    А от для колискових найкраща пора – грудень. Адже всі готуються до свят, особливо малеча до святого Миколая. От чому я так хотіла видати колискові саме у цей період. Український культурний фонд допоміг нам реалізувати цей задум цього року, через що я дуже щаслива.

    – Де і з чим ви виступали впродовж останніх років? Це клубна музика?

    Так, це клубні вечори, концерти, квартирники. Квартирники мені подобаються: можна зібрати до 30 людей і провести дуже душевний вечір разом. У Києві популярні такі формати. Також останніми роками були фестивалі: «Твоя Країна fest», де ми виступали з іншими артистами – «Антитіла», «СКАЙ», Марічка Бурмака, Фома з «Мандрів», «Друга ріка».

    – Ви часто говорите «ми». У цей займенник вкладаєте себе і «Gypsy Lyre», так? Розкажіть більше про цю співпрацю.

    Про «Gypsy Lyre» я можу багато розповісти. Наше знайомство відбулось приблизно 7-8 років тому. У той момент я була ще солісткою етно-джазового гурту «ShockolaD» і жила у Львові. Коли я була у Києві, мене запросили в один із клубів на концерт авторської гітарної музики гурту «Gypsy Lyre». До цього моменту я про їхню творчість нічого не чула.

    Була страшенно вражена. Надзвичайно красиві мелодії, душевність і атмосфера мене шокували в найкращому сенсі цього слова. Здається, я навіть плакала на цьому концерті. Наші спільні друзі познайомили мене з Геннадієм Бондарем, який є автором цього проєкту, і розповіли йому, що я співаю народну музику, jazz.

    У кінці концерту він вирішив запросити мене на сцену поспівати разом. Це було і кумедно, і хвилююче водночас. Адже я справді на той момент була під враженням від їхнього виступу і трошки соромилася співати, але і дуже хотіла. Цей день я ніколи не забуду, бо саме тоді народилася наша перша пісня “Летів пташок” на народні слова. І саме вона мені допомогла повернути крісло Святослава на проєкті “Голос”. Ми відтоді співпрацюємо. Саме Геннадій став саундпродюсером моїх альбомів “Покоси” і “В обіймах колискових”.

    – Ви живете на гроші з музики чи маєте ще якусь роботу?

    Заробляю музикою. Це основний дохід.

    – Хочу повернутись до тих часів, коли ви були на піку народної популярності, до «Голосу країни». Ви були в команді Вакарчука. Що вам дав цей старт? Чи допомагає вам Вакарчук зараз, чи підтримуєте зв’язок із ним?

    Рівень популярності кожного артиста, який потрапляє на шоу такого штибу, дуже зростає. Тому що це велика аудиторія, ти відкриваєшся для широкої публіки, яка інакше про тебе й не дізналась би. Такі проєкти дуже потрібні артистам. Я рада, що наважилась, бо отримала колосальний досвід, свою аудиторію, яка й до сьогодні зі мною.

    Я періодично спілкуюся з директором Славка, з ним самим останніх 2-3 роки не спілкувалась. Мабуть, тому, що він трохи відійшов від музики в політику.
    Час, коли я брала участь у проєкті, був найпрекрасніший, адже подарував багато чудових знайомств, а також періодичні виступи на проєкті «Танці з зірками». Людям, які мають відношення до музики і співу, я б рекомендувала обов’язково спробувати себе на таких шоу.

    – До «Голосу» ви брали участь у якихось конкурсах?

    Ні. Я після школи вступила в музичне училище у Львові, і з другого курсу мене запросили бути солісткою гурту «ShockolaD». Ми грали українську народну  музику в етно-джазових аранжуваннях. Я шість років співпрацювала з цим проєктом. Ми мали багато концертів, гастролей за кордоном, на той момент у мене не було потреби і часу відкривати себе якось більше.

    До речі, завдяки «Голосу» і всім цим знайомствам з квітня я стала ведучою програми на UA: ПЕРШИЙ, яка називається «Країна пісень». Разом з Фомою із «Мандрів» ми мандруємо країною, збираючи автентичні пісні й унікальні історії про виконавців. У програмі звучать як популярні, так і рідкісні композиції. Також у кожному випуску герої готують страви за старовинними рецептами.

    Мені дуже не вистачає спілкування зі своїми рідними бабусями, які живуть на Коломийщині. І те, що я в цих експедиціях відкриваю для себе прекрасних, щирих людей, які надзвичайно талановиті і водночас дуже прості та скромні, кожного разу укріплює мене в думці, що ми повинні любити і віддавати шану тим, хто нас виховав. Можливо, ця програма і ці всі люди разом роблять мене все більш сентиментальною, але ж це чудово!

    Розмовляла Тетяна СОБОЛИК

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!