Стосунки між керівником та підлеглими завжди були непростими, вимагають і правової обізнаності, і знання психології. Особливо вони загострилися в період карантину, коли зарплати подекуди були зменшені, а страх втратити роботу – зріс.

Почастішали порушення прав працівників: неофіційне працевлаштування, зарплата «в конверті», 12-14-годинний робочий день, неоплата за додаткові години праці і святкові дні, відсутність відпусток, затримання зарплати. Посилився також так званий мобінг – крик, психологічний тиск, приниження, погрози, маніпуляції, цькування як з боку керівництва, так і з боку колег, нездорова конкуренція на робочому місці.

Історії трьох жінок

35-річна Надія Левицька зі Снятина має диплом філолога української мови, але виконувала різну роботу. У неї був болючий досвід на посаді адміністратора у відомому готельно-ресторанному комплексі, що розташований у  Кіцманському районі на Буковині. Спершу місяць вона проходила неоплачуване стажування. Як стверджує працівниця, до неї ставилися, як до рабині. Як виявилось на практиці, конкретного розподілу обов’язків не існує. Адміністратор – це ніби універсальний робот, який повинен виконувати всі забаганки керівника. І працює, до того ж, неофіційно.

Працюючи в готелі, Надія не тільки стежила за чистотою номерів і поселяла людей, але й відповідала за всю побутову хімію, призначену на готельно-ресторанний комплекс, допомагала покоївці прибирати номери, якщо та не встигала. А вранці вона перетворювалася на бармена та офіціанта: готувала каву і чай та розносила людям сніданки, причому не лише в зал, але й, за їх бажанням, у номери. Денних та нічних адміністраторів не було, тому їй доводилося працювати цілодобово, без сну та відпочинку, за мінімальну оплату.

Ставлення власників, каже, було жахливим практично до всіх, крім їхніх знайомих. У результаті Надію звільнили через те, що та висловлювала надто багато претензій і намагалась відстоювати свої права.

А 31-річна Вікторія Смицнюк, яка працює на одному з ВПЗ «Укрпошти» області з 2017 року на 0,85 ставки листоношею другого класу, стверджує, що їй подобається її робота: «Спілкування зі старенькими, можливість їм у чомусь допомогти, порадити, підказати приносить неабияке задоволення», – розповідає жінка.

Зате ставлення керівництва до працівників, за її словами, неприпустиме. Зокрема, поштарка скаржиться на урізання премій за невчасно доставлену кореспонденцію. Каже, що провина листонош тут опосередкована, але позначається це на їхній зарплаті. Окрім прямих обов’язків, як-от доставка пенсій та кореспонденції, листонош зобов’язують продавати товар (пральні порошки, мило, ковбаси, олію, солодощі, крупи, шкарпетки, консерви), тому поштарська сумка завжди важка, а також розносити платіжки на оплату за електроенергію та газ.

У час карантину Вікторії доводилось по 17 км на день ходити пішки, оскільки її дільниці далеко одна від одної, а транспорт не ходив. За складні умови праці нарахували доплату у розмірі 38,74 грн. Як стверджує працівниця, у «Поштовому віснику» написано, що на різні відділення в Україні роздано халати, маски, велосипеди, але їхнє – не забезпечили нічим. «Єдине, що нам дали, – це маска з бинту, складеного вдвічі», – з гірким сміхом розповідає жінка.

Та найбільше Вікторії дошкуляє те, що вона жодного дня за три роки не була у відпустці, виплат на оздоровлення не отримувала, а взяти відшкодування за невикористану відпустку коштами їй теж не вдається. Пояснення директора звучить так: «Спочатку знайдіть собі заміну, і лише тоді ми зможемо надати вам відпустку». Вікторія за вирішенням з цього питання зверталася у відділ кадрів Івано-Франківської дирекції та у профспілку, але їй сказали те саме, що й у дирекції відділення – шукати заміну. «Але хіба це мій головний біль? Чи все-таки це входить в обов’язки керівника?» – обурюється листоноша.

41-річна Ольга Загорська має дві вищі освіти: педагогічну та економічну. Стаж роботи за першою спеціальністю 18 років, за другою – не працювала. Після закінчення університету молода спеціалістка пішла на роботу в школу-садочок. На кожне заняття до неї приходила методистка, але не для того, щоб фахово допомогти, а щоб знайти недоліки. Характеристика після кожного заняття була негативна. На думку Ольги, вони з директоркою хотіли її вижити з роботи, не маючи на це юридичного права. Адже вихователька прийшла на роботу після університету, тож протягом трьох років з молодим спеціалістом повинен був працювати методист, але для допомоги, а не для постійної критики. Такі працівники мали б самі приходити на відкриті заняття і збагачуватися досвідом, але цього не було. Навпаки, колеги її цькували. У результаті через рік Ольга звільнилася.

Згодом вона влаштувалася в інший садок, де мала неприємний випадок з мамою із батьківського комітету. У групі не було дидактичного матеріалу та шафи для обладнання. Ольга про це сказала батькам та домовилася з майстром. Вартість шафи розбили на всіх – вийшло по 100 гривень від батьків дитини. Але голова батьківського комітету сказала, що це задорого. І пішла до директорки із скаргою, що від них вимагають гроші.

Директорка вимагала у Ольги написати заяву на звільнення, однак та написала пояснювальну і вирішила прийти до завідувачки, щоб порозумітися, адже керівниця вислухала лише одну сторону і зовсім не розібралася в ситуації. Насправді ж Ольга коштів ще не збирала, а лише запропонувала таке вирішення питання. Директорка скликала педраду, а Ольга тим часом пішла за захистом у профспілку. На педраді вирішили не звільняти працівницю.

Згодом цю ситуацію вихователька розповіла іншій мамі з групи. З’ясувалося, ніхто з батьків не знав про цей інцидент. Вони вибачилися перед Ольгою і стали на її захист перед завідувачкою. Батьки організували збори та переобрали батьківський комітет.

Юрист: треба відстоювати свої права

Як акцентує юристка Надія Ковтун, всі права працівника описані в його трудовому договорі. Щодо відпусток, то, як правило, працівники йдуть на відпочинок відповідно до графіка, який складається на початку календарного року. Але є категорія працівників, які йдуть у відпустку, коли самі того захочуть. Наприклад, неповнолітні, інваліди, вагітні, самотні батьки, ветерани та інші категорії громадян, статус яких передбачено законом, колективним або трудовим договором.

Згідно із законом, роботодавець не може відмовляти в щорічній відпустці більше двох років поспіль. Якщо керівництво не надає відпустку, аргументуючи це різними причинами – нестачею людей на робочому місці або відсутністю грошей, можна звернутися в профспілку підприємства, якщо така створена і діє, написавши заяву про захист своїх прав.

Також у такому випадку можна поскаржитися в місцеве управління Держпраці або звернутися в суд чи написати заяву в прокуратуру. Адже право на відпочинок в Україні закріплене в статті 45 Конституції.

Юристка стверджує, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника. Відтак прийняття працівників на стажування без проведення відповідної оплати є порушенням законодавства з праці і ознакою застосування примусової праці, використання якої заборонене.

З метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, керівник може встановлювати випробувальний термін, але, відповідно до ст. 26 КЗпП, умова про випробування повинна бути зафіксована в наказі (розпорядженні) про прийняття цього працівника на роботу. У період випробування на таких працівників поширюються всі вимоги законодавства про працю. І обов’язково передує цьому укладення трудового договору.

Отже, чинне законодавство передбачає, найперше, трудовий договір, у разі його неукладення таке працевлаштування має викликати недовіру до роботодавця. Тому при оформленні на стажування (крім тих, хто належить до категорії осіб, які зобов’язані проходити стажування) можна звернутися за захистом своїх прав до територіального органу Держпраці України з викладенням всіх обставин або до суду.

Психотерапевт: жертвою керують страхи

За словами психотерапевтки Галини Герасимів, наше суспільство звикло до постійного насильства і мало хто вміє постояти за себе. Також велику роль відіграє байдужість людей, які перебувають в оточенні жертви, але не допомагають їй. Дуже важливо, щоб кожен у своїй голові подолав бар’єр страху, відстояв себе, оборонив свою територію.

Але зазвичай жертвою керують страхи: страх, що можуть зіпсуватися або розірватися стосунки, страх, «що люди скажуть», і страх, що «я не впораюсь». Також людиною в позиції жертви керують почуття провини та сорому, невміння долати кризи, конфліктувати, бо конфлікт – це соромно.

«Потрібно тренувати стресостійкість і конструктивно конфліктувати. Під час карантину слід адаптуватися до іншого життя, – підсумовує Галина Герасимів. – Цей час може для кожного з нас стати можливістю навчитися чогось нового, побути з собою, перелаштуватися, згадати, про що мріялося, і почати цим займатися, бо це є добрим періодом, щоб втриматися на плаву переоцінки цінностей, перебудування і жити щасливим життям».

 

*Імена героїв у статті змінено, саме це дозволило описати їхні історії більш правдиво.

 

Марта Ігнатьєва