Кава від нацика: Як бізнес-ідеї народжуються на війні

  • Коломийський боєць Андрій Криштофович із позивним Дєд дуже любить свою землю і майже так само сильно – добру каву. Коли треба було, землю пішов захищати, а каву навчився готувати таку, що всі вояки сходилися до його так званого фронтового кафе «У нацика». Після демобілізації Дєд продовжує пригощати ароматним напоєм, відкривши заклад у Коломиї. Там усе продумано до деталей і вкладена часточка його душі. У цьому кафе є багато джазу, блюзу і смаколиків, але ніде немає згадки про війну. Це було принципово для Андрія – вже достатньо навоювався на передовій, тепер час пити каву.

    Лише блюз і джаз

    З Андрієм зустрічаємося в його коломийській кав’ярні «Кава на Міцкевича». Щоправда, вивіски ще немає. Лише симпатично оформлений напис «Ми відкрилися». Всередині на стінах великі чорно-білі світлини легендарних світових виконавців: Ерік Клептон, Бі Бі Кінг, Френк Сінатра… Є піаніно. У кав’ярні весь час лунає лише блюз і джаз. Ця музика до душі Андрію Криштофовичу. Дизайн інтер’єру він теж вигадав у тандемі з партнером. Мабуть, саме тому це місце таке атмосферне.

    Андрій проводить тут майже цілий час, постійно треба вирішувати якісь питання. Ось, наприклад, зараз має прийти кухар, з яким необхідно домовитися про випічку сирника. А якщо сходиться купа відвідувачів, то Андрій і сам стає за барну стійку та готує каву, чай або гарячий шоколад. Його донька, до речі, часто допомагає, тим паче дівчині це чудово вдається – усміхнена юна леді вміє і напої приготувати, і порадити, що замовити, і гроші порахувати…

    Кав’ярня працює лише півтора місяці, але приготування до відкриття тривали аж півтора року. А сам задум народився ще на фронті.

    До Андрія на каву

    Андрій Криштофович воював у складі батальйону імені генерала Кульчицького. Пройшов Майдан, потім пішов добровольцем на фронт. На той час чоловікові було 44 роки. Сім’я була шокована таким рішенням, всі обурювалися, але він знав, що має діяти саме так.

    У зоні АТО воював лише там, де гаряче. Слов’янськ, Дебальцеве, Станиця Луганська… А коли надійшов наказ вивести добровольчі загони на другу лінію оборони, коломиянин більше не хотів служити, не бачив сенсу.

    Тож боєць повернувся додому в березні 2016-го. Часто згадував війну і… фронтову каву. Один із коломийських волонтерів постійно надсилав хлопцям продукти, а особисто для Андрія – каву. І всі бійці постійно приходили до Криштофовича пити каву. Не тому, що вона в нього була, а тому, що готував він її дуже смачно. Дєд навіть жартома почепив на стовп напис «Кафе «У нацика». «Я дуже люблю каву, – каже Андрій. – І знаю, як її зварити смачною. Оті короткі фронтові кавування перетворювалися на своєрідні церемонії. Без них уже ніяк не обходилося. Пам’ятаю, заступник командира взводу щоранку видавав кожному пачку цигарок і один снікерс. А потім усі одразу сунули до мене на каву».

    Потім всюди, куди б вояки не їздили, каву варив Криштофович.

    Мілітарі не треба

    Кав’ярню Андрій відкрив разом із давнім товаришем, волонтером, тим, який надсилав йому каву на фронт. У нього було і приміщення, і гроші. А найголовніше – розуміння ідеї. Обоє пройшли в Києві кілька курсів бариста. Вивчили навіть альтернативні методи заварювання кави.

    Наразі в їхньому закладі є більше десятка різних видів кави. Днями впровадять холодну каву на основі апельсинового соку. Також є багато чаїв, гарячий шоколад, вафлі та випічка.

    Дєд зізнається, що найважче було зробити перший крок і почати запуск бізнесу. Військової тематики у кав’ярні не хотілося. «Стилю мілітарі мені вистачило з 2014-го по 2016-ий, – усміхається боєць. – Я хотів, аби в атмосфері закладу люди відпочивали. Бо люди хочуть відпочивати. І це дуже добре, отже, непогану роботу ми зробили там, якщо тут люди зараз мають можливість ходити по відпочинкових закладах. Я би нізащо не розвішував у кав’ярні фронтові прапори, які нам підписували на згадку близькі мені люди. Вони зберігаються у мене вдома і є чимось дуже інтимним».

    У кав’ярні немає знижок для військових, хоча ціни й так доволі привабливі. Зате є інша родзинка: хто зіграє на піаніно композицію у стилі блюз чи джаз, отримує безкоштовну каву.

    Криштофович каже, що поганий настрій одразу кудись випаровується, як тільки він стає готувати каву. Тому в своєму закладі він днює і ночує.

    Цього місяця вистачило грошей лише працівникам на зарплату. Але Андрій знав, що так буде. Перші півроку він працюватиме «в мінус». Потім, упевнений, справи налагодяться.

    Дєд дуже радіє, що за такий короткий час заклад уже має з десяток постійних відвідувачів, які приходять сюди заради кави. Вважає це цінним здобутком.

    Воїн каже, що конкуренції не боїться: «Якщо я варю добру каву, то до мене будуть іти ті, хто любить саме мою каву».

    Андрій Криштофович також планує організовувати в приміщенні кав’ярні різні корисні заходи. Наприклад, нещодавно разом із партнером написали грант на проведення безкоштовних навчань для атовців, де вони зможуть опанувати навики баристи, а також прослухати курс із підприємництва.

    Треба йти далі

    Коломиянин наголошує, що кожен боєць, який повертається з війни, має розуміти – ніхто нічого йому не подасть. Треба йти і брати. Якщо нема того, що хочеш, отже, потрібно шукати різні можливості.

    «Вояки, котрі повернулися з війни і заливаються алкоголем, хай підуть та й застріляться, – гнівається Криштофович. – От дивіться, недавно мені зателефонували зі шпиталю, мовляв, треба якось відтелепати атовця, який безпробудно пиячить. Я його забрав, прокапав, відправив на ефективну реабілітацію… Місяць він там відбув, хлопці його дітям навіть подарунки передали. А це «чудо» повернулося додому і знову напилося. Ну що з такими робити? Всі, хто прийшов з війни, певний час бухали, але потім одного дня прокидаєшся і розумієш – все, досить, треба йти далі. Так, я згідний, що людині, яка депресує, треба підставити плече, але якщо вона сама не хоче вибратися з тієї ями, то хоч кіл на голові теши – ніхто не поможе».

    «Найбільше мене бентежать дії нашої влади, – замислено каже Андрій. – Я готовий чинити радикально, щоб людям стало легше жити».

    «Тату, за заклик до боротьби за повалення влади хіба не садять?» – гукає з-за барної стійки донька Криштофовича. «Садять! До Савченко посадять!» – сміється Дєд.

    «Тому, хто кричав «Куля в лоб!», таки треба дати ту кулю в лоб, – продовжує боєць. – Того, хто кричав, що закінчить війну через два тижні, треба розстріляти. Бо вони на цьому роблять бізнес, а наші пацани гинуть. А скількох нормальних патріотів позакривали по тюрмах… Ми нікуди не рухаємося. Треба щось робити».

    Наталя МОСТОВА

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!