Поетеса-шістдесятниця Ліна Костенко святкує сьогодні свій 94-й день народження. Якщо спитати перехожих на вулиці, що вони знають про Ліну Костенко, то напевне кожний третій згадає ці рядки, зачитані голосом Богдана Ступки: “А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари”.

Станом на сьогодні, пані Ліна є однією з найцитованіших українських поетів, в мережі ширяться рядки з її віршів. Гострі та влучні фрази на кшталт: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.

Також ні для кого не є секретом, що ця неймовірна жінка, на долю якої припало аж 2 війни, котра стала свідком боротьби української інтелігенції за право творити українською про Україну, підтримувала Параджанова, та підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції, брала активну участь у русі шістдесятників, за що в Радянському Союзі була піддана забороні до публікацій. І тому була змушена писати “у шухляду”.

У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.

Та не цікавили її ніякі нагороди. Так, у 2000 році вона відмовилася приймати орден князя Ярослава Мудрого зі словами: “Політичної біжутерії не ношу“.

Та не поезією єдиною, пані Ліна також дуже вміло користується і прозою. Її роман “Записки українського самашедшого” подарував нам безліч безумовно крилатих фраз, які ми знаємо сьогодні. Насправді саме цю книгу, кожну її сторінку варто рознести на тисячі цитат, бо це є ключ до розуміння, як народжувалася і загартовувалася наша нація у період незалежності. Тут кожна фраза актуальна на всі часи. Кожне слово має таку вагу, що і зрівняти ні з чим. Це квінтесенція народження самої ідеї українства, що довелося пройти всім нам для того, щоб мати, те що маємо.

“Галицький кореспондент” зібрав цитати із її “Записок українського самашедшого”, які рекомендуємо прочитати читачам:

“Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу”

“А до чого тут Україна, нам же її підмінили, а куди ж ми дивилися, так нам і треба!“

“Але народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім’я чогось, — головне, щоб не було гірше”

“Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер”

“Не залишайте на наступне століття те, що можна зробити в цьому!”

“Тепер ми — здобич інформації. Що б де не сталося, всім віддає в плече“

“І ось цей розлом суспільства на «ми» і «вони» — фатальний. Це спрацювало, як детонатор. І все, що накипіло за ці роки, вибухнуло і зірвало дах”

“А вона ж не своя. Ми ж її передоручили будувати чужим. От вони й будують чужу, не нашу, антиукраїнську Україну”

“Ніяк не створять Монумент Незалежності. Проектів багато, художніх ідей чортма. Митців наших повбивали, мистецькі школи знищили. Старі соцреалісти вийшли в тираж, нові Праксителі ще не дозріли. Тож конкурс за конкурсом, рекорди б’є посередність. А час підпирає: наступного літа вже перший ювілей Незалежності, 10 років”

“У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити”

“Коли ж із гуркотом упала залізна завіса, виявилося, що по той бік завіси нас нема. Україну мало хто знає, її все ще плутають із Росією, її проблеми для світу неактуальні, за нею тягнеться шлейф історичних упереджень, не спростованих нами й досі”

“Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей”

“Деінде журналістів стріляють, переслідують, кидають до в’язниць, а в нас тенденція більше до повішення, до шантажу, до убивства в темну, бейсбольними битами. У випадку Ґонґадзе – до відрубання голови. Так що якби який сучасний Бенвенуто Челліні, то тепер він мав би створити не Персея з мечем і головою Медузи, а бравого правоохоронця з сокирою у правій руці і головою журналіста у лівій”

 “Коли починається смерть культури, настає культура смерті”

 “…Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі й не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілась, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозлітались хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають уже по-іншому. Нація навіть не косноязика. Нація недорікувата. Я розумію, все має свої історичні корені. Часом їх хочеться висмикнути”

“А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни”

“У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна”

“Україна — це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови”

“Українська нація дуже різна: в українській нації є українці, а є ще малороси. Нам потрібно, щоби закінчилася війна перемогою України, тоді розберемося з усім. І від усіх хвороб усі будуть виліковані. Тому, що люди зараз порозумнішали. Росія — це імперія давня. Це народ невільний, народ інерційний. Не питайте мене про це, я дуже добре знаю, що таке росіяни, я не хочу нічого поганого говорити про росіян, і я ніколи не відчувала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян я терпіти не можу. Я усі 30 років незалежності знала, що росіяни на нас нападуть. Я це знала. І навіть у цій книзі про “українського самосшедшего“ — вони думали, що це божевільний, а він там єдиний був нормальний. Він знав, що одного дня Україна прокинеться в іншій країні. Так ми й прийшли до тями, під час війни”

“Те, що діється тепер у світі, – це кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів”

“Я вибрала долю собі сама. І що зі мною не станеться, – у мене жодних претензій нема до долі – моєї обраниці”

“Нації ще нема, є недолугий етнос. Гетьмани його — запроданці, письменники — пристосуванці, культура неповноцінна, психологія рабська, національної гідності нуль”

“Мабуть, чогось такого подібного в цілому світі немає. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.Важко належати до такого народу. Націю запрограмували на безвихідь. А вона добра, вона терпляча”

“Вперше в Україні така політична ідилія: об’єдналися ліві й праві, сірі, білі й волохаті, всі вимагають правди, всі несуть транспаранти”

“Партій тих розвелося, вискакують, як прищі, на незрілому обличчі демократії“

“Кожному поколінню сняться свої кошмари”

“Якщо українці ще здатні на День гніву, то Україна буде. А якщо не здатні, то вже ні”

“Мужчини імперських націй мислять категорією сили
Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи.
А такі, як оце ми, все надіються, що якось воно буде”

“Наївний ми народ, українці. Мріємо про свободу в умовах глобалізації. Випустили свою гривню з князями й поетами, коли вже не треба ні історії, ні поезії. Любимо свою Україну, яка ще не вмерла, боремося за свою мову, яка вже вмирає. Залежні від усіх і від усього, будуємо незалежну державу”

“Стільки героїв було, стільки подвижників, — чому ж печать меншовартості?”

“Росіянам теж багато що допекло, але вони — імперія, вони все одно певні, що Росія приречена на велич. А ми приречені на Росію. Ми завжди на когось або на щось приречені. Від того й комплекс меншовартості”

“Точніше було б: віддай! Бо дитинство забрали у всіх поколінь. У мого, у батькового, у його батьків. Причому в різний спосіб — у кого голодом, у кого війною, у кого репресіями, у кого спадком психологічних травм. А тепер у мого малого — неможливістю поїхати у село, до отчої хати, побігати по траві”

Марія Семенюк