Копачі знають, де шукати відлуння війни

На Прикарпатті є сотні копачів, які по лісах і горах з металошукачами полюють за раритетною воєнною атрибутикою. Поїхав на полювання і «Галицький кореспондент». Окрім консервних бляшанок і щелеп оленя, ми таки відкопали і дещо цінне, а наприкінці експедиції ще й довелося викликати поліцію.

«Ходять по війні»

З копачем Віталієм Котляровим зустрічаємося у Надвірній і вже звідтіля їдемо у бік Ворохти на Яблуницький перевал. Головна ціль – знайти корпус снаряда часів Першої світової війни, який тиждень тому чоловік не зміг дотягнути до автівки і присипав гілляками до наступного разу.

Дорогою маємо забрати напарника: «Здоров, Юрко! Ну що, йдемо попікаємо? Через пів години будемо в тебе».

Щоправда, свою експедицію почали ми надто пізно – о 9-ій ранку. Як правило, копачі вже вдосвіта човгають з металошукачем по лісі. Віталій переважно ходить з напарниками, бо самому трохи нудно, та й незручно, а іноді й не зовсім безпечно.

«Спочатку ми вирішуємо, куди будемо їхати, – розповідає чоловік, як усе зазвичай відбувається. – У теплий сезон йдемо в гори, а коли холоднішає – по рівнинних лісах. Дивимося топографічні карти, гуглимо в інтернеті карти-схеми, мемуари… Наприклад, місце бою під час Прутської операції, яка датується 1915-им, я вичитав у військово-історичному журналі з 1930-х років. Разів три перечитав спогади Вершигори, який був командиром розвідки у партизанського ватажка Ковпака. Те, що читав, зіставляв з картою. Словом, ми з напарниками вишукуємо місця, де за часів Першої і Другої світових воєн проходили бої, де були окопи, бліндажі. У наших краях і бандерівців трохи було, але після них багато не знайдеш – масштабних боїв не було, здебільшого самі перестрілки».

Чоловік пояснює, що є різні копачі. Ті, що шукають металолом, хочуть просто заробити. Хтось «ходить по старовині» (монети, стоянки і атрибути стародавніх культур тощо), а багато хто, як Віталій, «ходить по війні», тобто полює лише за корпусами снарядів і мін, касками, багнетами, ножицями для різки колючого дроту, сокирами, елементами уніформи і т.д. Не для продажу, а для колекції. Головне, аби знахідки не виявилися вибухонебезпечними, бо тоді треба викликати рятувальників – щоб не потрапили в руки дітям чи якимсь розумникам, котрим захочеться, наприклад, кинути той снаряд у вогонь чи стукнути по ньому молотком. А все решта – то лише корпуси, залізяччя, яке не становить жодної загрози.

Унікальний музей

Віталій з дитинства мав справу з військовою тематикою. Коли почалася війна на Сході, одразу став у стрій, спершу доправляв допомогу воякам на передову. А в 2017-му і сам узяв до рук зброю. Воював під Авдіївкою у лавах ДУК «Правий сектор». Взагалі він з дитинства займається різними музейними експонатами, колекціонує залишки боєприпасів, вишукує старовинні корпуси снарядів, відновлює бункери, офіційно є пошуковцем товариства “Меморіал” на громадських засадах. Дещо віддає у музей історії Надвірнянщини, щось – у Музей визвольної боротьби імені С. Бандери, що в Івано-Франківську, декотрі речі дарує приватним колекціонерам.

Багато чого зберігає у своїй майстерні, облаштував справжній музей – понад сотню експонатів. Дещо міняє, багато всього реставрує, що, до речі, потребує філігранного підходу і знань. Віталій всього навчився сам.

Цією справою чоловік захопився ще в 2008-му. Довгий час «ходив на лопаті», тобто не мав свого металошукача. «А потім мене шляк трафив, і я нарешті купив металошукач, хоч і недорогий, брав на невелику глибину, але все одно то вже була зовсім інша справа, – усміхається Віталій. – Трохи пізніше мені пощастило добре підзаробити, і я придбав професійний універсальний металошукач. Бо набридло витягувати самі лиш цвяхи і гільзи. А з новим апаратом я міг брати глибину аж на метр. Багато цінних речей часто лежать майже на самій поверхні, але здебільшого за хорошою раритетною залізякою треба копати і копати».

Треба пхатися в хащі

«Ось ми проїжджаємо Страгору, – дорогою показує Віталій. – Я там якось відкопав сокиру з ХІ сторіччя. Це родзинка моєї колекції – раритетнішого предмета я ще не знаходив. А ось струмок, бачите? На іншому боці я знайшов ковпаківський автомат. Далі, вище на горі, проходили бої і в Першу, і в Другу світову війну, тому там теж всякого добра можна накопати. Одного разу з підказки місцевого тракториста ми знайшли мадярський бронеавтомобіль, втоплений у болоті на метровій глибині. Щоб його витягнути, потрібна серйозна техніка. То він там і лежить».

Експедиція в пошуках воєнної старовини – це не туристичний похід у гори. Тут треба пхатися в хащі, часто туди, де не ступала людська нога, словом, це дійсно важкі маршрути. Але навіть там, де вже копано-перекопано, все одно варто шукати, бо в кожного копача різної якості металошукач. А іноді предмет начебто на самій видноті, проте копач його чомусь не бачить. «Може, це не ми знаходимо ті речі, а речі знаходять нас», – замислено говорить Котляров.

Цікаво, що кожна локація ще й має свою енергетику. Найважче Віталій почувався коло бункера легендарного полковника УПА Грома, що на схилі гори Березовачка, там голова аж розколювалась. А скільки в лісі є таких місць, що ходиш-ходиш і ніяк не виберешся – ніби блуд бере. Тоді як на декотрих локаціях вмикається така потужна інтуїція, наче ноги самі ведуть, куди треба – і так вдало, що й без металошукача обійдешся.

Пса лишаємо удома

Нарешті приїжджаємо до напарника. Назустріч вибігає пес Шурик, копачі часто беруть його з собою в кількаденні експедиції – собака добре чує дикого звіра. Віталій привіз гостинця для чотирилапого – повний слоїк шкварків з кісточками.

Просто на подвір’ї облаштований мінімузей з різноманітною старовиною: щось власник самотужки викопав, дещо вишукав у старих покинутих хатах, деякі речі купив, обміняв… У хаті теж є музей, колекція займає всю кімнату. Тут є купа раритетів: ножі, австрійські монети, фляги, німецькі бритви, лампи ще з Першої світової, кулеметна стрічка, корпуси від гранат, праски, посуд з ХІХ століття, австрійські піхотні пряжки і навіть царська чарка та воєнний бінокль, який знайшли у дуплі дерева.

«Я те все збираю, бо ще кілька років, і все пропаде, – каже ґазда Юрій Німчук. – Ті, хто здавна зберігали, уже вмирають, а молоді родичі все викидають з хати. У Верховині, в районі Дземброні назбирається десь пів сотні хат, які стоять пусткою, стіни нищаться, дахи провалюються, а скільки погоріло через туристів-невігласів…»

Нарешті всі зібралися, можна вирушати. Пес Шурик щасливо виляє хвостом, він упевнений, що теж їде. Але цього разу для собаки немає місця в машині. Коли зачинилася хвіртка, Шурик усе втямив і ображено влігся хвостом до нас та навіть не оглядався.

Домашній музей Віталія Котлярова

 

Гоп-гоп!

Через пів години ми на місці. Лісом треба трохи піднятися угору. Авто лишаємо коло дороги.

Копачі вовтузяться з наплічниками й апаратурою, перевіряють, чи взяли топографічні карти, чи заряджений акумулятор. «Спорядження теж важливе, але кожному зручно по-своєму, – розповідає Віталій. – Я копаю лопатою, а Юра – мотикою. Я люблю ходити в берцях, Юра – в ґумаках. Та варто лиш наступити на колючий дріт, і ґумакам кінець».

Болота дуже багато – напередодні довго дощило. Копачі кажуть, іноді застряють аж по самі коліна.

Стежиною з боку лісу виходять кілька чоловіків, мовчки минають нас. «Якщо в цих краях у лісі з вами не привітаються люди, то це точно не гуцули, – сміється Віталій. – Бо, наприклад, у Дземброні, якщо не привітаєшся з місцевими, то можна і по плечах отримати».

Як тільки заходимо углиб лісу, копачі вмикають свої металошукачі і вперед. Чоловіки розходяться в різні боки, але весь час перегукуються, не на ім’я, бо в лісі може бути якийсь тезка, є свій спеціальний клич: «Гоп-гоп!».

Апарат майже постійно легенько пищить – на це не варто звертати уваги, він реагує на дрібні осколки в землі. Насторожитися і копати треба, коли металошукач почне добряче пікати. Також він одразу показує приблизний розмір предмета, вид металу і глибину.

Надія зажевріла вже через годину пошуків. Віталій викопав величеньку ямку, але знахідкою виявився шмат снаряда – зовсім не цінний трофей, просто кусень металолому.

Юрій розповідає, що за 20 років ось таких експедицій він знайшов аж два десятки скелетів вояків: німецьких, угорських, австрійських… У багатьох були молитовники, документи, номерні жетони, портсигари, гроші…

«Такі походи мене неабияк відновлюють, суть навіть не в тому, аби щось цікаве відкопати, – пояснює Віталій. – Й так зараз уже стільки копачів, що скоро майже нічого не лишиться, будемо радіти, якщо бодай якусь підкову знайдемо. Але на мій вік вистачить».

Корпус снаряда, по який, власне, ми і приїхали, так і не знайшли, мабуть, хтось із копачів устиг раніше. Натомість апарат частенько знаходив закопані консервні бляшанки, сучасні розкладні ножі, які гублять грибники, сокири лісорубів, ланцюги від бензопили і так звані «бухарські динарії» – кришки від пляшок з-під алкоголю. Натрапили навіть на щелепи оленя чи то коня. А ще Юрій знайшов капкан на оленя і кабана, повісив його високо на дерево.

Того дня з цінною знахідкою нам більше пощастило в іншому керунку – в лісосмузі неподалік Надвірної. Під час Другої світової війни там точилися страшні бої між угорцями і радянською армією, тож там точно є що шукати. Щойно ми зайшли до лісу, ще навіть не увімкнувши металошукач, надибали під деревом аж два танкові снаряди, присипані листям і гілляками. Причому вибухонебезпечні.

Вибухонебезпечні снаряди, які ми знайшли

Зателефонували в поліцію. Добре, що була мережа. Ті скерували заявку до пожежників. Ми надіслали їм фото снарядів. Через пів години пожежники прибули. Зафіксували. Сказали, що сапери з Франківська вранці приїдуть і заберуть. А до того часу снаряди добряче прикопали.

Поки ми прямували назад до машини, хлопці з пожежної розповіли, що кілька тижнів тому робили планову зачистку в цьому районі – знайшли аж три сотні снарядів.

Звинувачення – безпідставні

Віталій Котляров каже, що більшість людей не до кінця розуміють, наскільки копачі воєнної старовини є корисними для суспільства. Найперше, вони забирають з лісів різне залізяччя, якщо треба – викликають спеціальні служби. Принаймні так діють свідомі копачі. «У лісі всяке буває, – продовжує чоловік. – Наприклад, пожежа чи просто розпалили вогнище. А в землі снаряд. Не корпус, а саме вибухонебезпечний снаряд. Уявляєте, скільки біди може статися?». Багато копачів мають у своїй історії тяганину з поліціантами, хоча колекціонувати корпуси і муляжі зброї офіційно не заборонено, адже вони абсолютно безпечні. Тоді як копачам часто висувають звинувачення за статтею 263-1 ККУ «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Декотрі й справді порушують закон, але в більшості випадків, як стверджує Котляров, звинувачення є безпідставні. Як правило, справи не доходять до суду, бо люди не хочуть з тим зв’язуватися – платять штраф, а в гіршому випадку ще й отримують умовний термін або ж просто відкуповуються.

У Віталія вже третій рік тягнеться суд. Чоловік розповідає, як поліціанти провели в його гаражі обшук – шукали вибухонебезпечні предмети. Незважаючи на те, що всі знахідки були муляжами, звичайними корпусами, викликали вибухотехніків.

домашній музей Юрія

«Ті нічого не знайшли, але видно, їм дали наказ… Словом, частину моєї колекції забрали, – розповідає Котляров. – Як потім з’ясувалося, вони те все вивезли на полігон, обклали своєю вибухівкою, підірвали, потім ці осколки позбирали та віддали на експертизу, яка показала там залишки вибухової речовини. Абсурд! А далі мені пред’явили звинувачення у неправомірному зберіганні вибухонебезпечних предметів».

Віталій вважає, що поліціантам просто потрібен був показник зі статистики. От і вчепилися. Чоловік міг би закінчити цю справу за один день, визнавши себе винним, як пропонував прокурор. У результаті сплатив би 10 тисяч гривень за експертизу, штраф, отримав би щонайменше два роки умовного покарання.

Але судимість тягне за собою безліч неприємностей. По-перше, пляма на біографії. Окрім цього, буде скасування дозволу на зброю.

«Так, я люблю зброю, як і більшість хлопців, – каже Віталій. – Але також треба розуміти, що війна не закінчилася. Та й далеко ходити не треба – за 300 км від нас, у Придністров’ї, стоять російські війська. Не десь там на сході, а під самим носом».

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!