Хлопчик хоче від батьків довіри, а дівчинка – турботи. Так розповідає психологиня Лайма Корчинська з Коломиї, яка вивчає сімейні стосунки вже багато років.

Все почалося з того, що у неї самої дуже зіпсувалися взаємини з сином. Хлопцеві тоді було 10 років, і жінка розуміла, що між ними стрімко втрачається зв’язок. Тоді Лайма забила на сполох.

«Якраз у цей час до нас у гості приїхали друзі з Києва зі своїми дітьми, – розповідає вона. – Подруга, побачивши моє спілкування з сином, розповіла про навчальну програму, що допомагає правильно побудувати стосунки з дітьми. Тренінг складався з п’яти щотижневих занять по три години. Я теж пройшла. Дуже сподобалося. Потім були десятки інших цікавих тренінгів впродовж 15 років. Мене так захопила психологія, що я вирішила вчитися. У 2009 році отримала диплом Міжнародної школи психотерапії».

Лайма каже, всі труднощі виховання виникають через те, що батьки не тільки не виправляють свої недоліки, але, виправдовуючи їх у собі, хочуть не бачити цих самих недоліків і у власних дітях. Тому, коли батьки приходять до психологині, аби та якось розібралася з їхнім чадом, Лайма завжди відповідає, що найперше потрібно працювати саме з батьками.

«Але я завжди на боці дитини, – усміхається фахівець. – Наприклад, якщо в сім’ї не читають книг, не займаються саморозвитком, то марна справа вимагати від дитини успіхів у навчанні. В англійців навіть є така приказка: батькам не треба виховувати дітей, адже діти все одно будуть схожими на них».

Що більше не працює у вихованні? Читання нотацій, сарказм, крики, покарання… «Багато батьків не розуміють, як узагалі можливо виховувати, не застосовуючи ніяких покарань, – говорить психологиня. – Можливо. Основне – визначити причину поганих вчинків».

Коли діти поводяться погано, є три базові причини цього: вони не відчувають себе важливими, не відчувають, що їх люблять, або не почуваються безпечно. До речі, це саме стосується і дорослих, бо все одно в кожному живе його внутрішня дитина. Федеріко Фелліні казав: «Я знаю, що у світі є дорослі люди, але я їх ніколи не бачив».

Американський психолог Рудольф Дрейкус, вивчаючи поведінку дітей, умовно розділив причини поганої поведінки на чотири групи хибних цілей: брак уваги, боротьба за владу, помста (тобто біль у відповідь) і ухиляння. Такі хибні цілі власне є симптомами, за якими можна визначити мотиви поведінки. Але основна, глибинна причина виникнення помилкових цілей – брак любові.

Лайма каже, що діти найперше хочуть поваги до себе і власних кордонів. «Насправді йдеться про елементарні речі, – пояснює психологиня. – Наприклад, перед тим, як увійти до кімнати дитини, треба постукати. І так само вчити робити своє чадо. Це повага до особистого простору. Також важливо давати можливість дитині висловити власну думку, вислухати її, не перебивати, показати, що її погляд на ті чи інші речі є значимим. Все це формує гармонійну і впевнену в собі особистість, яка вміє думати». 

Ще одна помилка батьків – гіперопіка, коли вони намагаються все зробити замість дитини. До прикладу, постійно разом виконують домашні завдання. Лайма каже, що цього робити не варто – дитина сама повинна брати відповідальність за власні обов’язки. До речі, тут часто глибинною мотивацією тата чи мами є зробити все, аби лише люди нічого поганого не подумали про їхню дитину, батькам значно простіше самим створити ідеальну картинку для світу, аніж дозволити дитині розвиватися у її власному темпі і форматі.

Наталя МОСТОВА