Культ особи: Леся Стефаник

Кілька десятків сортів груш, яблук, черешень, персиків, абрикосів… Чого тільки нема у саду 65-річної франківки Лесі Стефаник! Аж 130 дерев. Жінка знає назву кожного сорту, а якщо не знає, то не саджає. Ще тут є полуниці, лохина, баклажани, помідори, ожина, малина, гарбузи. Винограду стільки видів, що й за цілий день не встигнути наласуватися. Є навіть магнолії. Ростуть молоденькі сакури, десь через два роки розквітнуть.

Все це багатство охороняє вівчарка Аза. Роботи в неї вдосталь – щовечора ганяти місцеву білку, а іноді – їжаків. Дуже сором’язлива собаня, фотографуватися категорично відмовляється – одразу спритно відводить мордочку набік. Хіба попросить сам господар – Лесин чоловік Михайло. «Хто їсти дає, того і слухається», – сміється він, погладжуючи Азу, яка вже прижмурилася від задоволення.

У це обійстя сім’я переїхала багато років тому. Спершу був тільки будиночок, але коли Леся побачила ділянку поруч, то вже знала – там усе буятиме її деревами і кущами. І байдуже, що той клапоть землі тоді був зарослий будяками і захаращений будівельним сміттям – чоловік усе повивозив. До речі, спочатку Михайло не розумів, нащо дружині того клопоту, а тепер тішиться – стільки смачної краси мають коло хати.  

Щоправда, цьогоріч через сильні дощі не дуже вродив виноград, бо ж зазвичай гроно важить аж три кілограми. І яблука трохи підмерзли. Та ще й насіння аличі миші поїли. А взагалі для доброго врожаю дерева треба правильно обрізати ще з самого початку – веретеном, а іноді крона мусить бути зроблена чашею. Найбільше плодів – на горизонтальних гілках. А полуниці чудесно ростуть на соломі, і обов’язково має бути велика відстань між рядками. Абрикоси хочуть, аби навесні їх багато підливали. А за листям можна точно діагностувати, чому дерево хворіє і чого воно потребує: азоту чи калію, більше чи менше води.

Жінка знає ще багато цікавих секретів садівництва – за життя назбиралося. Так, ягідки малини у цьому саду з’являються ще на початку червня. Тутешній виноград не просто хрумкотить, а смакує цілим букетом ароматів. «Можу посперечатися, у кожного порядного молдованина є такий виноград», – жартує Михайло. А які запашні персики й абрикоси! До речі, недавно Леся нащепила новий сорт персиків.  

«Коло того всього треба весь час ходити. Інакше нічого не буде. Добре, що чоловік купив мотоблок – це велика підмога», – усміхається жінка. Вона каже, що має цілу скарбницю знань і готова ділитися з іншими, але люди здебільшого хочуть лише придбати плоди. Та й тих буквально кілька сімей. 

«Я то роблю не для продажу, а для душі, – продовжує Леся. – Багато консервую, частину передаю дітям за кордон. Якось передавала їм автобусом кілька ящиків винограду, то здивований водій ніяк не міг повірити, що виноград – не з Молдови. Аж надто красивий і соковитий був». 

Розводити і щепити дерева Леся навчилася сама. Все знає інтуїтивно. Колись же не було ні спеціальної літератури, ні інтернету. «Я в тата вдалася така, – усміхається жінка. – Він також кохався у природі. Всі батькові світлини – коло яблуньок, груш. Ми жили у Верховині, мали величезний сад, посадили більше 300 ялинок. Я весь час крутилася біля тата, допомагала в саду, змалку вже вміла косити – не тому, що змушували, а сама хотіла. Пам’ятаю, як у третьому класі гостювала на Закарпатті і побачила на місцевих городах сотні помідорів. То було, як диво, адже у Верховині люди через жорсткий клімат майже нічого не вирощували – лише картоплю, капусту і огірки. Я купила ту розсаду, вдома посадила на грядках, понакривала трилітровими слоїками, і так ми мали наш перший урожай помідорів».

Нині гордістю Лесиного саду є кущики помідорів чері. Син колись привіз кілька з Італії, а вони як розрослися! Так гарно вродили, що зібрали аж два ящики. До того ж, виявляється, вони ростуть аж п’ять метрів заввишки. Баклажани люблять спекотний клімат, але у Лесиному саду все одно ростуть. «Мусять рости, куди подінуться», – сміється вона.

Майже всі дерева в саду – карликові. Так зручніше за ними доглядати. Якщо Леся бачить найменший дефект, без жалю зрізає. Не шкодує, бо від того лише користь потім.

Недавно жінка придумала, як дати раду з бур’яном. У звичайні чорні пакети для сміття складає всі бур’яни, але бажано, аби та вся трава була мокра. Пакети треба добре зав’язати і лишити на сонці. Трава там спарюється, аж кипить. Користь подвійна: і насіння знову не розпилюється по саду, і є гній для удобрення.

Сад вимагає дуже багато уваги. Часу в Лесі вдосталь, колись жінка працювала в реанімації, а тепер на пенсії. Цілими днями порпається поміж дерев і кущів, удобрює їх величезною порцією своєї любові. Леся каже, здоров’я часом підводить, але вона досі має натхнення до життя. Мабуть, тому і сад такий плодовитий.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!