Йому 67 років, але своє життєве покликання цей чоловік із Коломийщини почав реалізовувати лише недавно. Свого часу він здобув освіту фельдшера. Працював у санітарній службі. Потім вчився у київському торгово-економічному інституті, і далі купу років розвивався у сфері торгівлі. Доріс аж до директора підприємства. Але та робота не гріла душу. Микола Гаєвий змалку тяжів до поезії, писав вірші про все на світі. Дуже любив вишивати. «Пам’ятаю, через це з мене навіть підсміювалися, – зізнається він. – Дразнили мене писакою. А про вишивання годі й говорити – відверто насміхалися, мовляв, має бабські повадки, бо не чоловіче це заняття».

І так сталося, що всі ті свої таланти прикарпатець закопав глибоко в землю і згадав про них аж на пенсії. «Життя дуже миттєве, тому треба брати від нього максимум, – зрозумів Микола. – Втрачений час можна і не наздогнати. На щастя, я встиг».

Перша збірка віршів була готова ще в 2004 році, але гроші на видавництво вдалося назбирати аж у 2011-му. Економив, як міг, і так заощадив. Більшість усіх своїх наступних книг Микола теж видав за власний кошт. Загалом має сім поетичних збірок, п’ять із яких – дитячі. І найцікавіше, що декотрі ілюстрували самі ж діти – учні Вербізької дитячої школи мистецтв. Дітлахи охоче відгукнулися на пропозицію автора стати ілюстраторами до кожного вірша. А імена юних художників ще й вказали на останній сторінці збірки. Малеча тим дуже пишалася.

«Я дуже люблю дітей, – каже прикарпатець. – Вони це відчувають і відповідають взаємністю, тягнуться до мене. Коли бачу їхні сяючі оченята, хочеться ще більше для них писати. Своїх діточок, на жаль, не маю, тому всю любов віддаю іншим».

Письменник уже встиг отримати літературну премію імені Леся Гринюка, а цьогоріч ще й премію імені Марійки Підгірянки.

Свої книги Микола Гаєвий ніде не продає – тільки дарує: бібліотекам, школам, дитсадкам, просто дітлахам… «Собівартість однієї такої збірки близько 80 грн., бо використовую цифровий друк, – пояснює письменник. – А якщо ще дати націнку, то вартість взагалі захмарна вийде. Хто витрачатиме такі гроші на дитячу книжку? Та й мені навіть совість не дозволить запропонувати таку ціну. Краще я даруватиму і знатиму, що їх читають».

Також Микола вишив уже не одну сорочку. Теж на подарунок. Мав навіть персональну виставку вишиваних робіт у Коломиї. Там і сорочки, і серветки… Чоловік каже – коли починає вишивати, то одразу народжуються ідеї для віршів. Не завжди веселі, але таке життя – десь світле, а десь і з темними фрагментами.

Наталя МОСТОВА