Нещодавно в Івано-Франківську відсвяткували 107-му річницю «Пласту» та водночас день його відновлення в нашому місті. Василь Іваночко на початку 1990-х був серед тих молодих франківців, які долучилися до відродження «Пласту». У той час Іваночко був членом Студентського братства і під час з’їзду у Львові познайомився із Маркіяном Іващишиним, від якого й дізнався про задум відновити діяльність українських скаутів. «Він дві години розповідав про «Пласт» і наскільки це потрібно», – пригадує пан Василь. Коли він з товаришами повернувся до Івано-Франківська, вони створили такий собі старшопластунський гурток. Тоді інформації про «Пласт» було дуже мало, хлопці не знали, з чого починати. Виручила книжечка, яку привезли зі Львова Віктор Кімакович, який тепер очолює департамент освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА, та Павло Андрусяк – чинний голова Галицької райради. Вони перефотографували кожну сторінку і зробили декілька копій. Також хлопці шукали інформацію у різних газетах та журналах і вже за місяць були готові до пластування. Після цього Василь Іваночко із друзями почали набирати дітей у свій пластовий гурток. Зробити це у 1990 році було не так легко: незалежність України ще не була проголошена, за синьо-жовтий значок могли й з інституту відрахувати. «Ми по школах шукали юнаків, які б приєдналися до «Пласту». Але нас там боялись, як дідька: ніхто не пускав, люди хрестилися і виганяли», – пригадує пан Василь. Він додає, що це не дивно, адже за такі погляди тоді навіть вбивали. Ситуація змінилась, коли до пластунів прийшов один вчитель історії зі школи в Угорниках. Він запросив хлопців походити класами після уроків та розповісти про «Пласт». Тоді вдалося набрати чотири юнацьких гуртки та два гуртки подруг. «Так і почалося в Франківську пластування», – зауважує Іваночко. З тих часів Василеві також запам’ятався день 16 липня 1990 року, коли проголосили Декларацію про державний суверенітет України. Пластуни саме таборували на Яремчанщині і влаштували тоді справжнє свято: одягли парадні однострої та пішли до Яремче, де ходили під синьо-жовтим прапором цілим гуртом та співали бандерівські пісні. Активно пластував Іваночко у 1990-1996 роках. Потім стало складно поєднувати це з роботою у видавництві. Тепер він приїжджає на таборування хіба в ранзі сеньйора – старшого пластуна. «Мене просто як гостя запрошують», – пояснює пан Василь. Іваночко каже, що не може порівняти колишній і теперішній «Пласт», бо не живе аж настільки проблемами юнацтва. Але йому здається, що нинішня система в організації повинна бути трохи жорсткішою. А тепер – перемагає лібералізм. «Але я розумію, що колишніми мірками не можна міряти сучасність», – зазначає пластунський сеньйор. Насамкінець Василь Іваночко додає, що колишніх пластунів не буває, бо «Пласт» – це не організація, а спосіб життя. «От де б я отримав адміністративний досвід управління, якби мене цього не навчили в «Пласті»?» – риторично запитує він.

Людмила Оленюк