5 січня в міському палаці культури «Народний дім» відбувся ювілейний вечір «Із Богом та Україною в серці» з нагоди 95-річчя від дня народження сотенного УПА, голови міськрайонного Братства ОУН-УПА Мирослава Симчича.

Привітати Мирослава Симчича з Косівщини приїхали представники міської та районної влади, РДА, а також небайдужі мешканці.

Косівська районна рада вже зверталася 13.01.2015 року щодо присвоєння почесного звання  «Герой України» для Мирослава Васильовича. Але з огляду на відсутність реабілітації «Кривоноса» це не взяли до розгляду. Однак 15 листопада 2017 року в Косівському районному суді відбулося судове засідання щодо реабілітації  Мирослава Симчича. У підсумку, суд постановив визнати його необгрунтовано засудженим. А також суд визнав Мирослава Симчича таким, що підлягає реабілітації на підставі статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Довідка: Мирослав Симчич (“Кривоніс”) – легендарний сотник Української Повстанської Армії. 32 роки, 6 місяців, 3 дні був ув’язненим, але не скорився тоталітарній машині.

У 20 років Мирослав Симчич, якому споруджено прижиттєвий пам’ятник у Коломиї, вже вишколював новостворену березівську сотню та розганяв місцеві винищувальні загони, у 22 провів свій найуспішніший бій під Космачем.

1949 року Симчича засуджено на 25 років позбавлення волі за участь в УПА. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з кримінальниками. Згодом повторно дістав ще 25 років “за участь у націоналістичному угрупуванні”. 1956 року Комісія Верховної Ради СССР скоротила термін покарання до 10 років. У 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 р. знову заарештували “за нововиявленими обставинами”. Після тривалого слідства, більшість часу якого Мирослав Симчич перебував у одиночній камері, навіть “справедливе” совєцьке правосуддя не змогло довести жодних “нововиявлених злочинів”. Щоб не звільняти запеклого ворога совєцької влади, у грудні 1969 р. Президія Верховної Ради СССР скасувала постанову від 1956 р. Верховний Суд СССР рішенням від 20 січня 1970 р. направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 р. (кінець терміну – 30 січня 1982 р.). 1976 року Мирослав Симчич звертався до Комісії з прав людини ООН.

14 липня 1978 адміністрація табору викликала Симчича за його заявою про те, що на кінець 1977 р. він уже відсидів 25 років. Спостережна комісія відмовилася подати його справу на подальший розгляд, бо “в’язень Мирослав Симчич не став на шлях виправлення” (тобто відмовився засудити свою участь в УПА та співпрацювати з КГБ). 1979 року Мирослав Симчич подав заяву МВС і КГБ, аби його або перевели назад до 35-го табору для політичних в’язнів (Пермська область Росії), або в Запорізьку область (його сім’я жила в Запоріжжі). На вимоги писати листи російською мовою Мирослав Симчич відповідав, що не писав і не буде писати російською. Після тригодинної розмови з Мирославом Симчичем працівник Пермського УВТУ полковник Карпов сказав йому: “Я бачу, вас не перевиховали за 27 років, а я тим паче не берусь. Залишайтеся зі своїми переконаннями”.

1982 р. Мирослава Симчича, не випускаючи на волю, суд визнав особливо небезпечним рецидивістом і засудив за ст. 187-І КК УССР на 2,5 р. таборів “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”.

Легендарний сотенний був звільнений лише в 1985 році.