Маленькій дівчинці наснився дивний сон. По безкрайому синьому морі пливуть човни, а в них – безліч красивих ікон, оздоблених бісером… Гм, що б воно могло означати? Та нехай собі. А через кілька років, коли дівчинці сповнилося дванадцять, знову побачила сон: у храмі повно люду, всі моляться, і тут вона раптом підноситься над ними усіма, прямісінько угору. Перелякане дівча благає: «Боже, поверни мене на землю». На що чує голос: «Поверну, якщо вийдеш заміж за мого сина». – «Вийду, вийду… Обіцяю…»

Про все це нині 53-літня жителька Івано-Франківська Любов Синюк згадає значно пізніше – на четвертому десятку життя: і про ікони, і про недотримані обіцянки.

Cьогодні її ікони прикрашають чимало українських церков, багато з яких є улюбленими місцями паломників: собор Cвятої Софії у Києві, церкву Блаженного Миколая Чарнецького у волинському місті Ковель, монастир Собору Пресвятої Богородиці в урочищі Джублик на Закарпатті. В останньому взагалі трапилися незвичайні речі. Ікона, яку виготовила Любов Синюк, заплакала – з очей Богородиці потекли краплини крові. Це сталося незадовго до початку війни на сході України. Чудотворну ікону франківчанки почали тиражувати через невеличкі образки та розповсюджувати серед прочан, які прибували до Джублика.

Любов Синюк створює ікони, наклеюючи бісеринки на тверду основу. Перед роботою майстриня завжди молиться і просить у Всевишнього благословення. Каже, що найбільше їй подобається відтворювати образ Ісуса Христа. Загалом, жінка вже виконала близько тридцяти ікон. Цікаво, що вона не пам’ятає, в яких саме храмах знаходяться деякі її роботи. Любов Синюк навіть ніколи не фотографує їх. «Зовсім не це для мене є головним», – пояснює жінка.

Найбільшу ікону, довжиною у 2 м, майстриня створювала протягом кількох місяців. Тепер робота красується у церкві Блаженного Миколая Чарнецького. Одним зі своїх найбільших проектів жінка вважає роботу над іконостасом у храмі Священномученика Йосафата у м. Володимир-Волинський. Вона виготовила аж шість великих ікон довжиною в півтора метра для першого ряду та 14 маленьких ікон для другого ряду.

Таке чудесне захоплення у Любові Синюк було не завжди. Свого часу жінка довгі роки мріяла про дитину. Лікарі лише розводили руками. Останню надію покладала на Господа. Пані Люба багато молилася, ходила на прощі. Одного разу, відвідуючи Почаївський монастир, у церковній крамничці вона побачила неймовірно красиву ікону, виконану бісером. І наче струмом у саме серце. Враз із далекого дитинства вигулькнув дивний сон про човни з незвичайними іконами. Тієї ж миті Любов Синюк уже знала, що творитиме такі самі ікони. За роботу взялася негайно ж.

Свою першу ікону – образ Почаївської Богородиці – майстриня подарувала cобору Cвятої Софії. Дорогою назад, у потязі, їй наснився сон: монах взяв жінку за руку та ласкавим голосом мовив, що вона одужає. Рівно через рік народився довгоочікуваний Самсон. «Шляхи Господні незвідані, – загадково посміхається майстриня. – Жодна молитва не промовляється намарно, просто кожен отримує за своєю вірою».

Наталя МОСТОВА