«Людина, яка продала свою шкіру» (2020)

  • Режисер: Каутер Бен Ханья

    У ролях: Ях’я Махайні, Деа Ліана, Коен Де Боу, Моніка Белуччі, Саад Лостан

    До виходу фільму «Людина, яка продала свою шкіру» режисерка з Тунісу Каутер Бен Ханья знімала документальні та художні фільми про людей, які належать до різних культур і національностей, але потрапили в чужі для себе умови, які переживають несвободу і розгубленість в сучасному світі. Її нова картина порушує актуальну проблему біженців. На думку Бен Ханья, тиражування й експлуатація цієї теми сьогодні набувають хижацького капіталістичного характеру. Втім, і сам фільм якоюсь мірою підтверджує побоювання постановниці: «Людина, яка продала свою шкіру» був представлений на Венеціанському кінофестивалі, а також отримав номінацію на «Оскар» у категорії «Найкращий іноземний фільм».

    В основі картини лежить класична історія про угоду з дияволом. У ролі спокусника постає художник Годфруа, відомий своїми епатажними інсталяціями. Цей підступний Мефістофель пропонує одинокому і розгубленому Сему подарувати йому свою спину. Договір не потрібно навіть підписувати кров’ю. Колишній біженець, який працював на складі, раптово стає популярним: люди носять футболки з зображенням його татуювання, шанувальники здійснюють справжнє паломництво до музею, а головні артдилери світу мріють роздобути тіло Сема собі в колекцію.

    Висновок Бен Ханья стає очевидним досить швидко. Звичайно, вона ненавидить сучасне мистецтво, яке погрузло в розкоші і самомилуванні за рахунок експлуатації складних соціальних тем і особистих трагедій простих людей. Але навряд чи слід розуміти «Людину, яка продала свою шкіру» тільки як критику капіталізації мистецтва. Глобально це роздуми про те, як людина сьогодні втрачає зв’язок із власним тілом. І засобом цього відчуження може стати не тільки мистецтво, але й інтернет, і взагалі інтеграція та глобалізація. Гордість Сема найбільше зачіпає навіть не те, що він виявився річчю на потіху публіці, а втрата національних коренів – йому соромно перед матір’ю, коханою і земляками.  

    «Людина, яка продала свою шкіру» показує світ, в якому ми живемо, як гігантський вулик, що складається з брехні і фейків. Тут немає жодного позитивного персонажа, та й самому Сему важкувато співчувати, особа він не дуже приємна, навіть беручи до уваги його особисту травму і трагічні обставини. Втім, актор Ях’я Махайні чудово відобразив сум’яття свого героя, його внутрішній конфлікт, моральну амбівалентність.

    Режисерка Бен Ханья досить мало часу приділяє експозиції персонажів або їх драматургії в класичному сенсі. Художник-спокусник у виконанні Коена Де Боу і холодна й інфернальна секретарка Сорая, зіграна Монікою Беллуччі, являють собою швидше типажі, ніж характери. Але в цілому задум фільму це виправдовує, живих людей у цьому світі бути й не може.

    Фільм ставить цікаві й актуальні питання про особистість та індивідуальність. Однак уникнути повчальної інтонації Бен Ханья зовсім не вдається. Адже її ж картина в загальному провертає той же трюк, що й художник Годфруа. Вона так само експлуатує образ біженців, перетворює їхні долі на власну вигоду, а потім отримує визнання на фестивалях в середовищі кінопрофесіоналів.

    Як і багатьом авторам фільмів, подібних до «Людини, яка продала свою шкіру», Бен Ханья бракує щирості і сміливості витягти колоду з власного ока. А до тих пір її спроби викрити сучасне суспільство виглядають не дуже переконливо.

    ФЕЛІНСЬКИЙ

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!