Студентка ПНУ Оля з позивним «Маруся» щойно почалося повномасштабне вторгнення вступила без жодних вагань до лав Збройних сил України.
«Я була готова, мала тривожну валізку і готувала своїх друзів, знала, де є бомбосховища у Франківську, мала план дій на випадок тривоги. У мене наче було передчуття, що щось має статись. Мама дізналася, що я поїхала на війну вже через кілька днів після мого від’їзду, і була спочатку шокована моїм рішенням, однак потім змирилась і не заперечувала» – каже «Маруся», пише «Галицький кореспондент» з посиланням на сторінку 102 бригади Сил тероборони ЗСУ.
«Я спілкувалась з різними людьми, пробувала багато разів перевестись, в тому числі в батальйони інших бригад. Я хотіла йти в штурмову бригаду бойовим медиком, але в останній момент, коли вони виїхали під Бахмут, сказали, що не візьмуть, бо в мене немає досвіду. Потім пробувала в інші бойові підрозділи – теж чомусь не хотіли брати без досвіду. Мабуть, мене жаліли, бо я дівчина, а те, що я не маю досвіду – це лише привід не пустити мене».
«Комусь може здатись, що виліт БПЛА на бойове завдання – це те саме, що запустити цивільний дрон десь над містом чи над полем, але насправді це не так, бойовий виліт – це серйозніше, тут більше відповідальності. Дуже легко втратити дрон, а він дорогий, потрібно не просто познімати природу, а виконати певне бойове завдання. Крім того, пункт управління БПЛА під постійною небезпекою ураження ворогом», – розповідає франківка.
«Історія України надзвичайно цікава і багата на різні події, але, на жаль, про неї мало хто знає у світі, тому що ворог століттями фальсифікував її. Маю різні ідеї та проєкти, наприклад розвивати військову історію, досліджувати окопи, зайнятись тим, щоб було менше чорної археології в Україні, щоб усі артефакти були задокументовані. Одне з моїх хобі – військово-історична реконструкція. Наприклад, ми реконструюємо медика 95 піхотного полку часів 1 світової війни. Ми, група однодумців, просто зібрались і вирішили відтворити певну історичну подію. Якраз перед війною ми відтворювали Різдво в окопах. В Україні військово-історична реконструкція на дуже низькому рівні, нижче, ніж в інших країнах. У них є державні програми, які виділяють на це кошти – у нас це все на ентузіазмі. Тож маємо над чим працювати, адже у нас дуже багата історія, насичена колоритними персонажами та подіями, і у нас є що показати світові», – каже дівчина.