Місія здійсненна: вчитися та працювати

  • Мій буденний день розпочинається із того, що я прямую на роботу. Я працюю кореспондентом новин на місцевому телебаченні. У мої обов’язки входить писати телесюжети. Тож я відвідую локальні події або опрацьовую власні теми. Десь у проміжку, під час обідньої перерви, я заходжу на університетські семінари. Зручно, що вони зараз на онлайн-платформах. Після 18:00, коли у мене немає вечірніх зйомок, я навчаюся. Іноді мої вихідні повністю завалені університетськими справами. В такому режимі вже закінчую другий навчальний семестр. Знайомтесь, перед вами історія студентки-третьокурсниці, а ще – індивідуальниці спеціальності «журналістика».

    Студентка-індивідуальниця

    Аби поєднувати студентство та роботу за спеціальністю, я отримала індивідуальний графік навчання. Викладачі загалом лояльно ставляться до студентів, які виявили бажання працювати за фахом. Я отримую окремий список завдань. Виконую все згідно із навчальним планом, як і мої одногрупники. Якщо це все здаю до кінця семестру, то можу не відвідувати семінари. Знаєте, аби не загубити жодне із завдань, я навіть створила спеціальну таблицю, де розписала завдання і терміни виконання. Туди я заходжу, коли є передчуття наближення кінця року і «апокаліптичні» думки. Більшість завдань виконую ближче до термінів здачі. Все ж робота забирає багато сил та енергії.

    Я бюджетниця, тож частково «працюю» на стипендію. Саме тому частина моїх зусиль йде на досягнення цілі – мати понад 90 балів з кожного предмета. З наближенням сесії настає момент, коли мої думки повністю поглинає навчання. А ще страх щось не встигнути чи неякісно підготувати. Я помітила, аби спокійно та якісно готуватися до іспитів, мені треба брати на роботі відпустку.

    На роботі я вчуся ще раз

    Мої знання з університету поки що мало згодилися в моїй роботі, оскільки все те, над чим я зараз працюю, паралельно я почала вивчати на парах. Частину своїх навичок здобула під час стажувань і навчальних практик від університету, які дійсно стали корисними.

    Я не налаштовую вас на думку, що університет мені зовсім нічого не дав. Найперше він дав зрозуміти, яка суть моєї професії, чим ми займаємося, що треба знати, аби бути професіоналами. Мотивував мене вчитися і шукати можливості. Але без практики багато з вивченого є просто матеріалом семінарів. Я все ж прихильник тієї думки, що диплом необхідний. Іноді при працевлаштуванні можуть вимагати сертифікацію опанування відповідної спеціальності. В будь-якому разі залишати навчання не збираюся, бо хочу бути впевнена, що за потреби маю рятівне коло.

    Чи добрий вибір я зробила?

    Я себе запитую, а чи не рано я почала працювати? Всі мої мрії та плани поки що важко реалізувати, тому я на них заробляю і паралельно розвиваю себе. Раннє працевлаштування дозволяє не валятися вдома, коли закінчилися пари. Розширюю коло знайомств, паралельно отримую хорошу базу експертів. Для мене краще відкрилося моє рідне місто: стало більш зрозуміло, як воно живе і як працюють місцеві органи самоврядування. Коли працюю, все більше пізнаю значення слова «журналістика». На лекціях нам розповідають, як все діє, проте ми вдягаємо рожеві окуляри. А робота знімає їх і показує реальність. Переді мною, як розгорнута книга, моя професія, і я можу подумати, чим би я дійсно хотіла займатися. Бо зараз розумію, що своєю теперішньою роботою не планую займатися все життя.

    Що не кажіть, але стаж та досвід у роботі необхідний. Знайти працевлаштування за фахом – це чудо та випадковість. Я від першого курсу не хотіла бути студентом, який, закінчивши університет, приходить зі своїм червоним дипломом до потенційного директора, і йому кажуть: «Досвід роботи є? Немає? Тоді ви нам не підходите». І він у своїй мантії магістра та з дипломом сумно ходить вулицями міста, шукаючи хоч якусь працю.

    Поза цим усвідомлюю, безтурботне життя закінчується. Я перестала жити на повну студентським життям, мало часу проводжу з групою. Зазвичай одногрупники між собою спілкуються, час від часу зустрічаються, а у мене на це просто немає часу. Звичайний студент-третьокурсник відвідує пари і має достатньо часу на відпочинок. Я ж не маю змоги спокійно вирватися на студентські обміни, хіба якщо зможу взяти відпустку і коли це навчання дозволяє. Я залежу від роботи і в тому плані, що, можливо, не здійсню свою дитячу мрію – поїхати вихователькою в дитячий табір. Це займає більше місяця. Минулого літа я страшенно переживала, адже це час таборів у моїй організації і я хотіла поїхати хоча б на два. А ще – традиційні поїздки з батьками, зустрічі та подорожі. І тут виходить, що мені не вистачає канікул, як в університеті.

    Час від часу необхідний спокій

    Я не вундеркінд і не надто вже дружу з таймменеджментом, тому є моменти, коли починаю зі всім не встигати. У мене не завжди є змогла відвідати пари, інколи це відбувається десь у найтихішому кутку нашого офісу. Але й там мене завжди хтось знайде. Постійно переслідує страх, що не буде стипендії, що втрачу свою позицію. Коли наближується сесія, у мене з’являються «мішки» під очима, я постійно незадоволена, а ще – є відчуття депресії. І тоді настає емоційне вигорання, коли я не хочу займатися ні одним, ні другим. Мене цікавить третє – відпочинок.

    Життя поза навчанням та роботою існує

    Це правда. Ви здивуєтеся, коли я скажу, що, попри навчання в університеті та роботу за спеціальністю, я очолюю в Івано-Франківську осередок молодіжної організації, а ще відвідую один новий навчальний гурток на семестр. Хоч як би не було важко. Але на особисте життя залишається мало часу. Я починаю менше зустрічатися із близькими. Додому приходжу пізно, і єдине, що я тоді хочу, – це спати.

    Тож перш, ніж обрати такий новий шлях у своєму житті, думаю, слід поставити собі питання: «Це точно варте мого життя?»

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!