Є такі маленькі відеокамери, які фіксуються на велосипеді і знімають трасу перед собою, – go pro називаються. От би мені хтось таку на деньок позичив… Цікавезне вийшло б кіно. Екшин прямо.

Ні, я не каскадер-велосипедист і не займаюсь паркуром чи ще чимось таким екстремальним. Я багатодітна мама, яка подорожує містом з дитячим візочком.

Втім, я зараз не скаржитимусь, як усе погано. Навпаки. Спробою помітити оті міліметрові прогресивні зрушення, що відбулися за останній час. Хоча кожне з них, отих зрушень, злегка припсоване поняттями “абияк” та “абищо”.

Найперше, у нас з’явилося кілька міських маршрутів, які обслуговують великогабаритні автобуси. Цілих два (не враховуючи тролейбусів). Це нікчемно мало, але вже щось. Щоправда, тут не без курйозів.

Один власник спершу запустив великогабаритні машини на одному маршруті, а потім самовільно перекинув їх на інший, прибутковіший. І на всі уповання щодо взятих на себе зобов’язань він відповідає, що його дії – законні. Ну, нехай. Раз влада міста мовчить…

Отак ідеш з дитячим візочком на зупинку на сусідню вулицю, бо там є великогабаритний низькопідлоговий автобус, дочікуєшся його, упевненою ходою прямуєш до центральних дверей з піктограмами дитячого та інвалідних візків, душа радіє. А тут на тобі маєш: автобус зупинився за півметра від тротуару, і треба вчитися літати. Але і це ще не все. Двері відчиняються, а там – дві сходинки… І нащо було ліпити ті піктограми?.. Або ще краще – сходів нема, але й майданчика, де можна розташуватися з візком, теж нема. І доводиться тулитись у проході, увесь час переміщуватись, щоб пропустити до виходу інших пасажирів.

Наші тротуари, які зараз масово і повсюдно брукуються, звісно, тішать око. Можна довго сперечатися про саме такі пріоритети витрачання бюджетних коштів, але вже. Око, і не лише його, тішить також і те, що тротуари оті почали активно оснащувати пониженнями. Як і обіцяв пан міський голова, в центрі міста переробили чимало перехресть: встановлено тактильну плитку, зроблено пологі з’їзди до дороги. Але ж, людоньки добрі, є стандарти якісь чи ні? Чи хоча б здоровий глузд і елементарна практичність. Оті пологі з’їзди влаштовані так, що на більшості з них є гарні шанси перевернутись. Я не перебільшую. Не вірите? Позичте мені go pro, я вам зафільмую – американські гірки якісь. А в дощ чи не кожне таке пониження веде прямісінько в калюжу… То, може, пан міський голова ще б разок зробив екскурсію на інвалідному візку? Перевірив якість виконання? Аж смішно таке писати…

Ведуться роботи з облаштування зупинок громадського транспорту. Це просто чудово! Особливо, коли замість простенької зупинки з дашком, щоб сховатися від дощу, з’являється потворний маф, що окупує тротуар. Я знаю таких три. Найсмішніше, що встановлені вони вже доволі давно, але ніяка торгівля там не ведеться. Ніхто не хоче брати в оренду? Ціну залупили? Жадібність понад усе?

На наших вулицях і вуличках з’являється щораз більше смітників і лавочок. І вони щоразу цікавіші і креативніші. Місцями навіть функціональні. Щоправда, кожного разу дивує їх близьке сусідство. Дуже приємно сидіти на лавочці поряд зі смітником…

А ще за останній час з’явилося багато молодих дерев. Правильно висаджених, обгороджених від вандалів, яким просто нудно, і тих, які разом з травою косять усе, до чого можуть дотягнутися. І їх навіть полили: всохло всього кілька (ну,  буває).

Щоразу, коли бачу такі речі, радію і засмучуюсь одночасно. Радію, що щось робиться. І засмучуюсь, що так недбало.

Причин багато. Одна з багатьох – надзвичайно важко знайти відповідальних і чесних підрядників, не наближених до певних осіб і т.д. Розумієте, про що я? Так, щоб рівно викласти бруківку, також потрібна кваліфікація. Так, знайти добросовісних найманих працівників майже неможливо. Так, ми, українці, – працьовитий люд, і галичани – добрі ґазди, але лише до свого плота. А все, що за ним, хай хоч горить. То, мабуть, працює генетична пам’ять, коли робилося на пана або на колгосп. Ото й робилося якнайгірше. Часи змінилися, підходи – ні. То тепер треба поліцая з нагайкою або квитанцією для штрафів за недбальство?

Але нехай. Все одно на вулицях стає все більше квітів та естетичних вивісок, вуличний пилосос тепер їздить не тільки в центрі, і навіть уже є проект першого майданчика для тренування та вигулу собак. Чим не Європа?

Мабуть, я таки безнадійна оптимістка, але все ж намагаюся вишукати оті малі позитиви, які роблять місто містом – красивим, затишним, зручним. Навіть попри всі “абищо” та “абияк”.