Позивний “Філософ” йому дали побратими під час навчань.
Історію Назарія Луканюка розповіли на сторінці 710 бригади охорони Держспецтрансслужби у Facebook.
Назарію 22 роки. Він народився у селі Малий Рожин, що на Косівщині. Це невеличке село з населенням близько 1000 осіб, із неймовірною природою і краєвидами, в якому досі панують справжні українські традиції.
“Для мене це те місце, котре хочеться захищати. І на початку війни я зрозумів, що я не переживу, якщо воно буде російським”, – каже Назар, розповідаючи про свою малу Батьківщину.
До війни Назар жив і працював в Польщі – у ресторані, на посаді офіціант-менеджера. Він намагався відкрити власну справу, але війна вплинула на плани.
“В кінці лютого 2022 року, разом з батьком, ми повернулися в Україну, пішли у військкомат і так потрапили до Держспецтрансслужби”, – розповідає Назар Луканюк.
З березня 2022 року боєць проходив службу в батальйоні охорони, а в грудні 2022 долучився до лав бойового підрозділу 710 бригади охорони Держспецтрансслужби, який виконує завданні в зоні бойових дій. Був командиром відділення вогневого ураження.
Брав участь у виконані завдань з оборони та в наступальних діях бойового підрозділу. Отримав контузію, згодом лікувався, зараз проходить реабілітацію.
Про життєве кредо військовий говорить по-філософськи: “Єдині плечі, на які ти можеш покластися в житті – це твої власні!”
Вдома на Героя чекають дві бабусі, мама та дві сестри.
Назар розповідає, що після війни відвідає могили своїх загиблих товаришів.
“Тих, хто віддав найбільшу ціну на цій війні. Після війни буде найкращий час, щоб поскорбити за ними. А зараз найкращий час, щоб мститися за них”, – підкреслив боєць.
«Я ніколи серйозно не займався графікою, навіть не уявляв собі, що зможу робити якісь ілюстрації. Зі страхом я взявся читати. Вірші захопили мене, відкрився цілий світ цікавих образів, про які я й не думав ніколи. Усе так збуджувало мою уяву, що я вже не міг не думати про композиції. Ще на прощання Іван попросив зробити
Я недостатньо роблю. Хтось робить більше, ніж я. Та що я там допомагаю, це мало. Мій чоловік не воює і я відчуваю себе винною. Те, що я роблю – це ніщо в порівнянні з тим, що роблять інші. Скільки таких та схожих фраз мені доводиться чути й читати від людей, які допомагають військовим. Та коли
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного