Традиційно на Івано-Франківщині у другу суботу серпня розпочався мисливський сезон. Прикарпатці зі зброєю знову мають право вийти на полювання та підстрелити звіра. Чи гуманно це у ХХІ столітті?

Цьогоріч сезон полювання стартував 8 серпня о 16:00 і триватиме до 27 грудня. Наразі висліджувати та здобувати можна тільки пернату дичину. Але у жовтні дозволять колективне полювання на копитних тварин, а з листопада – на хутрових.

Полювати наразі можна не на всі види птахів, а тільки на масові: качку, лиску, кулика, голуба, гуску, куріпку сіру, фазана, перепела, норця великого. Один мисливець протягом доби має право відстрілити не більше, ніж 15 голів (качок – 5; норець великий – 2, лиска – 6, кулик – 10, голуби – 10, гуски – 3, куріпка сіра – 3, перепел – 15).

Полювати можна не всюди. Чинне законодавство забороняє це робити у національних парках. Також висліджувати птахів не можна у мисливських угіддях Верховинського, Косівського району та Яремчанської міськради.

«У цих районах не висліджують пернату дичину, а хутрову та копитних. Водно-болотні угіддя на Прикарпатті сконцентровані переважно у рівнинних районах», – пояснює головний спеціаліст відділу охорони, захисту лісу та мисливства Івано-Франківського ОУЛМГ Геннадій Мельничук.

«Дичини не так багато»

До полювання допускаються особи, які мають відповідні документи: посвідчення мисливця, щорічну контрольну картку обліку добутої дичини і порушень правил полювання, картку відстрілу на пернату дичину, дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю. Якщо берете із собою собаку мисливської породи, на нього також треба мати документи.

Отримати посвідчення мисливця можна в Івано-Франківському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Для цього необхідно подати низку документів, а згодом – скласти іспит та оплатити необхідні послуги.

Стати мисливцем може кожен, хто досяг 18-річного віку і є громадянином України.

На Прикарпатті працюють рейдові бригади, до яких входять працівники поліції, лісового господарства, екологічної інспекції, державної лісової охорони та єгерської служби і які стежать за тим, щоб мисливці не займалися браконьєрством. Під час патрулювання угідь вони перевіряють документи і кількість впольованої дичини.

За словами Геннадія Мельничука, встановлені норми, як правило, мисливці не перестрілюють, оскільки дичини не так багато, як хотілося б.

«Через весняне спалювання сухої трави, очерету, а влітку – стерні знищуються кладки яєць птахів, дичина гине», – зауважив головний спеціаліст відділу охорони, захисту лісу та мисливства.

«Враження, що ми не розвиваємося, а деградуємо»

Зооактивістка Олена Медвідь рішуче  проти проведення полювання. Жінка переконана, що це заняття людству вже не потрібне. Природа може сама контролювати популяції звірів, і людині не треба у цей процес втручатися.

«Мисливство – це вбивство, і я не можу зрозуміти, як його можна називати спортом. Як від цього можна отримувати задоволення?» – дивується Олена Медвідь.

Вона пояснює, що у людей вже немає потреби вбивати диких тварин заради їжі та одягу, як це було, скажімо, ще в Середньовіччя. Але враження складається таке, що людство не розвивається, а деградує.

«Це неприйнятно. І думаю, що така позиція не тільки у мене, але й у багатьох інших людей, які захищають природу», – наголошує Медвідь.

Активістка додає, що зоозахисники не раз вже виступали проти притравочних станцій, де мисливці  тренують собак. Пів року тому їм навіть довелось рятували лисенят, які прибилися до людей, а мисливці намагалися забрати їх до себе на ці станції.

Вона переконана, що люди можуть відмовитися від мисливства цілком. Насамперед треба врегулювати це питання на законодавчому рівні. Але головне – аби покоління мисливців зникло.

«Це в голові, це в психології», – зазначає жінка.

За її словами, акції протесту проти мисливства не відбуваються тільки тому, що люди бояться відстоювати свою думку. «Однодумців нібито багато, але на акцію вийде навіть не половина. Так було і з акцією проти хутра. Люди бояться», – наголошує зоозахисниця.

Заборонити – не вихід

Керівника департаменту освіти, науки і молодіжної політики Івано-Франківської ОДА, члена «Галицького ловецького клубу» Віктора Кімаковича до мисливства привчав ще у шкільні роки батько. Але повернувся до цього заняття Кімакович вже у зрілому віці – десь після 35 років. В основному він висліджує птахів: перепілку, куріпку, фазана, качку, голуба. Полює із собакою. Він не приховує, що зараз у державі є певні проблеми із мисливством і потрібні зміни.

Естетика та етика полювання на Галичині до 1939 року була в рамках загальноєвропейських традицій. Але коли сюди прийшла радянська культура, то багато чого змінила у гірший бік.

За словами Кімаковича, мисливцям треба з більшою повагою ставитись до дичини. Полювання має бути естетичним, і всі його учасники повинні мати однакові шанси.

«Стріляти треба тільки раз або двічі, для того, аби дати шанс тварині. І постріл можна робити тоді, коли ти зможеш дістати, знайти впольовану тварину», – наголошує мисливець та додає, що у цьому процесі мають брати участь собаки, тому потрібно розвивати мисливське собаківництво.

Також він вважає, що категорично неправильно вживати алкоголь, допоки рушниця не буде спакована. Це елементарні заходи безпеки, якими не можна нехтувати. Кімакович навіть не проти того, аби мисливців перевіряли на стан сп’яніння перед полюванням.

А ще важливим є зовнішній вигляд людини, яка збирається йти вистежувати тварин. Одяг не може бути неохайним та засмальцьованим.

«Як казав один мисливець з Австрії, ми не воюємо з тваринами, ми полюємо на них, тому одяг має бути не військовий, а естетичний, шляхетний та зручний, – зауважує Кімакович. – Не хочу нікого вчити, бо чимало людей мають більший досвід, ніж я. Але кажу про те, що нам потрібно відроджувати європейські традиції ловецтва».

Також він зазначає, забороняти полювання в Україні – це не вихід. Зрештою ця діяльність має економічну, культурну та  регулювальну ролі. До прикладу, завдяки мисливству тисячі людей мають роботу: це ветеринари, продавці, мисливствознавці. Також мисливці з лісівниками та екологами регулюють популяцію таких тварин, як кабан чи лисиця, аби ті не робили шкоду сільським господарствам та не поширювали сказ.

«А ще мисливство – невід’ємна частина культури та традиції будь-якого народу, нашого також. Якщо це все зникне, ми культурно станемо біднішими», – пояснює мисливець.

Мисливець – не браконьєр

Віктор Кімакович підкреслив, що треба чітко проводити межу між мисливцями та браконьєрами, між вбивством та полюванням, бо це не одне і те саме.  Полювання – це традиції, відповідна ловецька культура, звуки мисливського горна. Мисливець ніколи не буде стріляти в молодого оленя чи вагітну самку. А от браконьєри це роблять. Звичайно, всі йдуть на полювання заради вдалого пострілу. Але якщо здобич не вдалось підстрелити, то для мисливця це не означає, що полювання не вдалося.

«Ти пройшовся на свіжому повітрі, поспілкувався з природою, отримав заряд адреналіну,   вистежував тварину. Не обов’язково має бути набитий рюкзак зі здобиччю», – наголошує Кімакович.

За його словами, мисливці – це люди, які, як би не парадоксально це звучало, найбільше зацікавлені в тому, аби тварин було більше. Тому вони готові боротися зі шкідниками, підгодовувати взимку тварин, випускати в угіддя качок, фазанів, зайців, щоб збільшити їх популяцію.

Людмила ОЛЕНЮК