У складі делегації були бурмістер гміни Прушков Кшиштоф Цебуля і вуйт гміни Турава Домінік Пікос. А також керівники добровільних пожежних дружин із гмін Опольського повіту Маріуш Шелуг і Ян Чех. Супроводжував колег з дружньої Польщі голова Калуської районної ради Михайло Лаврів.
Польських гостей гостинно зустріли міський голова Іван Яцинин, директор Прикарпатського фахового коледжу лісового господарства та туризму Юрій Черневий та т.в.о.директора ДП “Болехівського лісового господарства” Роман Федорович. Серед запрошених гостей був начальник Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Сергій Кокоць.
Відтак директор коледжу Юрій Черневий провів екскурс територією закладу. У приміщенні конференц-залу відбулася робоча зустріч польської делегації з міським головою, запрошеними гостями, адміністрацією та працівниками коледжу.
У ході розмови обговорили подальшу співпрацю Болехівської громади з однією із гмін Опольського повіту задля налагодження зв’язків та обміну досвідом, які своєю чергою сприятимуть розвитку громад обох країн у різних сферах.
У рамках візиту в Болехівську громаду польські колеги також відвідали унікальну комплексну пам’ятку природи загальнодержавного значення «Скелі Довбуша».
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи