Фільм розповідає про життєвий шлях та становлення воїна, який прагнув єдиного - вільного майбутнього для всього українського народу.
Про це повідомили на сторінці Івано-Франківської ОДА.
Дмитро Коцюбайло ("Да Вінчі") - перший доброволець, якому Президент України Володимир Зеленський присвоїв найвище звання "Герой України", хлопець, який зовсім юним став на захист країни і на полі бою проявив себе справжнім лідером, за яким пішли сотні.
Фільм про його історію – життєву та бойову – вчора за підтримки Івано-Франківської обласної державної адміністрації презентували в Івано-Франківську.
Переглянути стрічку завітала голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук, матір полеглого Героя Оксана та бабуся пані Іванна, а також побратими та друзі Дмитра.
Життя відважного воїна обірвалося 7 березня 2023 року на околицях Бахмута. Дмитрові назавжди - 27. Його ім‘я вписане в новітню історію боротьби нашої держави, як символ мужності та безкомпромісної любові до рідної землі.
Перегляд стрічки був безкоштовний, але присутнім запропонували підтримати "Вовків Да Вінчі", які нині продовжують воювати на передовій. У підсумку глядачі задонатили 28 253 гривні, 100 доларів і 5 євро, ще понад 20 тисяч гривень люди перекинули на банківський рахунок підрозділу. Це - наразі найбільший збір.
Фільм "Да Вінчі" вже побачили у Миколаєві та столиці, а також в США. Згодом стрічку можна буде переглянути в кінотеатрах України, а також її покажуть глядачам у країнах Європи.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні