Дорожньо-транспортна пригода трапилась 6 лютого близько 20 години в селі Нижній Вербіж, що на Коломийщини.
Правоохоронці попередньо встановили, що 45-річний коломиянин, керуючи автомобілем Opel Astra, рухаючись автодорогою Р-24, в селі Нижній Вербіж допустив наїзд на пішохода, який раптово вибіг на проїзну частину дороги в невстановленому місці. Травмованого чоловіка, 1951 року народження, місцевого мешканця госпіталізували до лікарні.
Водія перевірили на стан алкогольного сп’яніння. Результат – тверезий.
Слідчі поліції розпочали кримінальне провадження за ч. 1 ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України.
Поліція звертається до водіїв неухильно дотримуватись правил дорожнього руху:
“Обирайте швидкість та дистанцію, що дозволять вчасно зреагувати на зміну дорожніх обставин. Обов’язково враховуйте стан проїзної частини та дорожнього покриття. Знижуйте швидкість перед пішохідними переходами та в місцях можливої появи пішоходів на дорозі. Пішоходи не нехтуйте своєю безпекою, обов’язково одягайте світлоповертаючі елементи на одяг у темну пору доби. Будьте обачними та обережними!”, – йдеться в дописі.
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи