Дорожньо-транспортна пригода трапилась 6 лютого близько 20 години в селі Нижній Вербіж, що на Коломийщини.
Правоохоронці попередньо встановили, що 45-річний коломиянин, керуючи автомобілем Opel Astra, рухаючись автодорогою Р-24, в селі Нижній Вербіж допустив наїзд на пішохода, який раптово вибіг на проїзну частину дороги в невстановленому місці. Травмованого чоловіка, 1951 року народження, місцевого мешканця госпіталізували до лікарні.
Водія перевірили на стан алкогольного сп’яніння. Результат – тверезий.
Слідчі поліції розпочали кримінальне провадження за ч. 1 ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України.
Поліція звертається до водіїв неухильно дотримуватись правил дорожнього руху:
“Обирайте швидкість та дистанцію, що дозволять вчасно зреагувати на зміну дорожніх обставин. Обов’язково враховуйте стан проїзної частини та дорожнього покриття. Знижуйте швидкість перед пішохідними переходами та в місцях можливої появи пішоходів на дорозі. Пішоходи не нехтуйте своєю безпекою, обов’язково одягайте світлоповертаючі елементи на одяг у темну пору доби. Будьте обачними та обережними!”, – йдеться в дописі.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи