В Івано-Франківській громаді 31-річний чоловік вчинив крадіжку з продуктового магазину, а в Городенці фігурант поцупив гроші з приміщення бібліотеки.
Про це йдеться у пресслужбі поліції Івано-Франківської області.
26 лютого надійшло повідомлення на службу «102» про те, що невідома особа вчинила крадіжку з продуктового магазину. На місце одразу виїхала слідчо-оперативна група Івано-Франківського РУПу.
Правоохоронці встановили, що невідома особа проникла в приміщення, пошкодивши склопакет металопластикових дверей. З магазину викрав понад 2 тисячі гривень.
Поліцейські оперативно встановили особу правопорушника. Ним виявився 31-річний мешканець с. Микитинці, який підозрюються у вчиненні ще декількох крадіжок.
На одній із вулиць обласного центру фігуранта розшукав поліцейський офіцер громади Володимир Гаріджук. Слідчі затримали його в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України.
Ще одна крадіжка трапилась в Городенці у приміщенні бібліотеки. Невідома особа з гаманця 48-річної заявниці вкрала 600 євро, 500 доларів, 3 тисячі гривень та втекла у невідомому напрямі.
Правоохоронці вилучили сліди пальців рук, долонь та оперативно встановили особу фігуранта. Ним виявився раніше судимий 48-річний мешканець Вінницької області. Поліцейські з’ясували що чоловік, після скоєння крадіжки, поїхав до Івано-Франківська. На вокзалі його уже “зустріли” оперативні працівники. Слідчі також затримали фігуранта в процесуальному порядку.
В обох випадках поліцейські розпочали кримінальні провадження за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України. Йдеться про крадіжку, вчинену у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.
Станом на сьогодні, незалежно від розміру вчиненої крадіжки, міра покарання обирається найсуворіша, оскільки прирівнюється до скоєння тяжкого злочину.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює