19-21 листопада у Тлумацькій міській територіальній громаді побували гості із гміни Пачкув Республіка Польща, з якою Тлумацька міська рада підписала Договір про партнерське співробітництво ще у 2019 році. Очолив польську делегацію бурмістр згаданого міста Артур Ролка, який уже добре знайомий із Тлумаччиною.
Про це повідомляють на сторінці Тлумацької міської ради.
Дружні сусіди з Польщі привезли вантажівку гуманітарної допомоги, що складається в основному із продуктів харчування, бакалії, консервації, засобів особистої гігієни та іншого, і яка буде відправлена для потреб захисників у Збройні Сили України. Привезли й такі важливі сьогодні електрогенератори, які будуть передані для потреб комунальних і освітніх закладів громади та наших захисників.
Під час свого візиту спільно з міським головою Ігорем Петруком та представниками міської ради вони побували у КНП «Тлумацькій центральній міській лікарні», куди передали інвалідні візки, ходулі, медикаменти тощо.
Представники дружніх громад взяли участь у пам’ятному заході до Дня Гідності та Свободи у Тлумачі та відвідали могили загиблих Героїв на міському кладовищі, де поклали квіти, помолилися за упокій їх душ та запалили свічки пам’яті.
Крім того, 21 листопада делегати з Республіки Польща побували на святковому богослужінні у церкві Святого Архистратига Михаїла (УГКЦ) в с. Нижнів.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює