Вони вчать нас бути сильними та відповідальними. Виховують справжніх принцес та воїнів. Показують, як спіймати рибу, заробити на життя, відремонтувати полицю, і водночас – вчать не лише «чоловічим» справам, але й дарують ніжність та тепло.

До Дня батька «Галицький кореспондент» поспілкувався із чоловіками, для яких бути татом – це справжнє покликання.

Цього року офіційно святкування Дня батька відбуватиметься в Україні лише вдруге. У 2019 році указом президента для святкування «професійного дня» усіх татусів було визначено третю неділю червня. Тепер, як і на День матері, у країні відбуватимуться масові святкування, а діти матимуть ще одну нагоду подякувати своїм батькам.

11 разів батько

Іван Назарук із села Чорнолізці Тисменицького району ставав батьком уже 11 разів. У його багатодітній сім’ї росте вісім дівчаток та три хлопці. Найстаршій доньці – трохи більше двадцяти, наймолодшому синові – вісім місяців.

Багатодітний тато – місцевий священник. Незважаючи на роботу, він завжди знаходить час на спілкування із сім’єю. Каже, що вже звик бути батьком такої великої кількості діток і насправді нічого складного тут немає. Зараз Іванові важко згадати, чи хотів він колись стати батьком такого великого сімейства, але, трішки подумавши, відповідає ствердно.

«Думаю, що всім встигаю приділити увагу, здається, ніхто не ображається. Старші діти, звісно, вже живуть і працюють окремо, в Івано-Франківську. Додому вони приїжджають, коли мають час, але ми з ними спілкуємося по телефону. Молодшим уваги приділяти треба більше», – каже чоловік.

Він вважає, що, перш за все, роль батька у сім’ї – це підтримка. Звісно, важливими є виховання та допомога – як матеріальна, так і моральна. Саме цьому і присвячує чоловік сімейний час, хоча каже, що більшу роль у вихованні дітей відіграє дружина Наталія.

Як батько із великим досвідом він каже, що стосунки насамперед мають триматися на любові, підтримці, розумінні та взаємодопомозі. Це основа для щасливої сім’ї. А матеріальне, вважає він, – це набуте, головне, щоб всі були здорові і щасливі, а всі інші проблеми легко вирішуються.

Донькам батько пояснює, яким має бути чоловік. Сміється, що поки що до дуже серйозних розмов не доходило.

«Доньки хлопців додому ще не приводили, і серйозних розмов на тему стосунків ще не було. Звісно, завжди кажу, що чоловік має їх розуміти, в усьому підтримувати і допомагати. А ще має вести здоровий спосіб життя і бути добре вихований!» – каже Іван.

Тато за рішенням сина

Андрій Кухтяк також знає, яким повинен бути тато, але у своїй сім’ї він заміняє одразу обох батьків. Свого 14-річного сина він виховує самотужки останні п’ять рокыв. У соцмережах він небагато розповідає про своє життя, та й у розмові стриманий і небагатослівний. Але з перших слів дає зрозуміти: дуже любить свою дитину.

Чоловік розлучений, і хоча за рішенням суду син повинен був проживати з матір’ю, він сам прийняв рішення залишитися жити саме з татом.

Стосунки у чоловічій сім’ї склалися товариські. Ввечері вони люблять збиратися разом за чашкою чаю і обговорювати пережите за день. Батько думає, що, може, справа у тому, що дитина свого часу пережила багато негативу. Андрій каже, що старається завжди вислухати сина і спілкуватися з ним на різноманітні теми, зокрема про жінок. Син його, каже Андрій, хоч ще молодий, але дуже допитливий. Темою «табу» у сім’ї є лише мама, і це також вибір сина, який батько поважає.

Складнощі для батька, який взяв на себе такий обов’язок, звісно ж, є. Але чоловік каже, що наче справляється з усім, щоб дитина була щасливою.

«Найскладніше для мене – це встигати приготувати їсти, підтримувати чистоту в домівці, а ще – заробити гроші на харчування. Часом побут вимучує, але син завжди старається мені допомагати», – зазначає Андрій Кухтяк.

Також батько наголошує, що сина ніколи не бив і старається завжди  прислухатися до його думки. Саме це тато-одинак вважає основною рисою для чоловіка у сім’ї.

Новий тато-друг

Зі своєю 11-річною донькою Мартін Небо щасливо живе разом… вже два роки. 

Склалося так, що зі своєю дружиною Мартін був знайомий 20 років, але живуть разом вони лише кілька останніх. Чоловік свого часу встиг побувати у шлюбі, як і його обраниця. Коли дізнався про її розлучення, вирішив – це сигнал до дії.

Коли вони знову зустрілися, то зрозуміли, що нарешті прийшов час бути разом.  Доньці Ілони на той момент було вже дев’ять років. Чоловік згадує, що навіть не думав, що це стане перешкодою, у нього від першого шлюбу також є дитина, а доньку коханої він полюбив, як рідну, хоч це не одразу було взаємно.

«Знайомство було складним, спершу донечка взагалі мене не сприйняла. Перша реакція доньки – це було питання: «Мамо, ти що, закохалася?» Але вона спитала це якось із злістю. Потім вона влаштувала істерику просто на вулиці. На це реагували навіть сторонні люди. Тоді і я надто гостро відповів, навіть трошки підвищив голос. А потім я сів і проаналізував ситуацію. Я ж теж жив без батька і я розумію, як це. Тому я пояснив їй, що не зможу і не намагатимуся замінити їй тата. Я не претендую на його місце, але я можу стати їй другом», – згадує Мартін.

Саме цей момент, вважає чоловік, став переломним. Після того, як він запропонував дівчинці бути другом і сказав, що вона завжди зможе розраховувати на його допомогу і підтримку, серце його нової доньки розтануло. Згодом, коли її рідний тато помер, вона і сама попросила Мартіна бути її татом. Дівчинка все ще називає його на ім’я, але з того часу вони не конфліктували.

Тепер вони разом відпочивають, подорожують, розважаються, вчать уроки. Навіть під час інтерв’ю донька сиділа поруч. Мартін по можливості так розподіляє свій час, щоб довше побути з дитиною.

Саме це він вважає основним – стати для дитини другом.

«Від дитини не можна вимагати любові та віддачі. Для неї треба стати другом – і все інше прийде саме», – каже чоловік.

Марта БАРАНЕЦЬКА