Старший сержант Руслан М. після 18 місяців на фронті нещодавно поповнив ряди одного з ТЦК Івано-Франківської області.
Історію бійця розповіли на сторінці Івано-Франківського ТЦК та СП.
Військовий служив у мотострілецькому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади. До війни чоловік працював на виробничому управлінні зберігання газу, має двох дорослих доньок та внучку. Незважаючи на бронь, яку отримав від роботодавця, 28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан звільняв від загарбників Житомирщину та Київщину, а потім разом зі своїм підрозділом був передислокований на Схід України, де був у найгарячіших точках під Бахмутом, Лисичанськом, Сєвєродонецьком та Соледаром. Під час боїв отримав два поранення, останнє з нмх не дозволило більше повноцінно нести службу на передовій, тому був переведений на службу за місцум проживання.
Найважче на війні, зізнається військовослужбовець – це втрачати побратимів, з якими разом починали свій бойовий шлях, вчилися всьому пліч-о-пліч, допомагали та підтримували. Після повернення додому Руслан відчуває, що дуже сильно змінилося ставлення населення до військових.
“Складається таке враження, що війна торкнулася тільки тих у кого в сім’ї хтось служить, а решта цього не розуміють”, – підкреслив сержант.
Я недостатньо роблю. Хтось робить більше, ніж я. Та що я там допомагаю, це мало. Мій чоловік не воює і я відчуваю себе винною. Те, що я роблю – це ніщо в порівнянні з тим, що роблять інші. Скільки таких та схожих фраз мені доводиться чути й читати від людей, які допомагають військовим. Та коли
Здається, до Івано-Франківська поволі наближається відчуття Різдва. Бо ходиш між отими вогниками, штучними гілками, величезними псевдопряничними чоловічками і не розумієш, чому оте все має викликати у тебе відчуття радости та магії Різдва. У часи війни воно все швидше викликає роздратування і нерозуміння: нащо? Але добре, що є митці, які знають і відчувають, що справжнє Різдво
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного