Старший сержант Руслан М. після 18 місяців на фронті нещодавно поповнив ряди одного з ТЦК Івано-Франківської області.
Історію бійця розповіли на сторінці Івано-Франківського ТЦК та СП.
Військовий служив у мотострілецькому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади. До війни чоловік працював на виробничому управлінні зберігання газу, має двох дорослих доньок та внучку. Незважаючи на бронь, яку отримав від роботодавця, 28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан звільняв від загарбників Житомирщину та Київщину, а потім разом зі своїм підрозділом був передислокований на Схід України, де був у найгарячіших точках під Бахмутом, Лисичанськом, Сєвєродонецьком та Соледаром. Під час боїв отримав два поранення, останнє з нмх не дозволило більше повноцінно нести службу на передовій, тому був переведений на службу за місцум проживання.
Найважче на війні, зізнається військовослужбовець – це втрачати побратимів, з якими разом починали свій бойовий шлях, вчилися всьому пліч-о-пліч, допомагали та підтримували. Після повернення додому Руслан відчуває, що дуже сильно змінилося ставлення населення до військових.
"Складається таке враження, що війна торкнулася тільки тих у кого в сім’ї хтось служить, а решта цього не розуміють", - підкреслив сержант.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні