Старший сержант Руслан М. після 18 місяців на фронті нещодавно поповнив ряди одного з ТЦК Івано-Франківської області.
Історію бійця розповіли на сторінці Івано-Франківського ТЦК та СП.
Військовий служив у мотострілецькому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади. До війни чоловік працював на виробничому управлінні зберігання газу, має двох дорослих доньок та внучку. Незважаючи на бронь, яку отримав від роботодавця, 28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан звільняв від загарбників Житомирщину та Київщину, а потім разом зі своїм підрозділом був передислокований на Схід України, де був у найгарячіших точках під Бахмутом, Лисичанськом, Сєвєродонецьком та Соледаром. Під час боїв отримав два поранення, останнє з нмх не дозволило більше повноцінно нести службу на передовій, тому був переведений на службу за місцум проживання.
Найважче на війні, зізнається військовослужбовець – це втрачати побратимів, з якими разом починали свій бойовий шлях, вчилися всьому пліч-о-пліч, допомагали та підтримували. Після повернення додому Руслан відчуває, що дуже сильно змінилося ставлення населення до військових.
“Складається таке враження, що війна торкнулася тільки тих у кого в сім’ї хтось служить, а решта цього не розуміють”, – підкреслив сержант.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює