Чи правдивими є легенди про лебедину вірність, чому івано-франківських голубів треба остерігатися та як лелеки прогнозують погоду – усе це знає викладач біології та анатомії Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Наталія Пріяткіна, яка вже багато років захоплюється орнітологією і взяла участь не в одному науковому проекті у цьому напрямку.

Цікаві факти про птахів Наталія може розповідати годинами. Наприклад, відлітаючи у вирій на зимівлю, деякі пернаті орієнтуються за руслами річок – науковці стверджують, що це їхні основні дороговкази.

Чомусь прийнято вважати, що лебеді створюють собі пару на все життя, однак насправді після смерті партнера лебідь знову шукає другу половинку.

Ворони, яких так багато в Івано-Франківську, є насправді не воронами, а граками. Ворони теж є, але тільки з оперенням сірого кольору. Повністю чорні ворони в Україні взагалі не гніздяться, їх можна побачити лише в Берліні й далі на Захід.

Голубів орнітологи вважають «щурами неба», особливо тих, що в місті. Ці птахи переносять чимало інфекційних захворювань, які людині легко підхопити. Окрім того, в Івано-Франківську майже немає здорових голубів, запевняє Наталія Пріяткіна. Це, вочевидь, пов’язано з певною формою пташиного грипу, яка особливо поширена на Прикарпатті. В розвинених європейських країнах голубів узагалі заборонено годувати, а тим паче привчати до рук.

За кількістю пташенят у гнізді білого лелеки можна визначити, яким буде літо. Якщо холодне і дощове, то лелеки висиджують менше, ніж три яйця, адже більшу кількість пташенят вони не спроможні будуть вигодувати. Тож частину яєць або пташенят просто викидають із гнізда. «Так відбувається природний відбір. Краще вигодувати тільки одного-двох, але міцних, які зможуть долетіти на зимівлю аж до Африки, – пояснює орнітолог, – ніж чотирьох, які не дістануться навіть до Чорного моря».

Наталія Пріяткіна ще змалечку кохалася в природі. Проживала у прикордонній зоні, тому все дитинство і підліткові роки проводила за цікавими прогулянками в лісі. За цей час досконало вивчила рослини, дерева, тварин і птахів. Та навіть мала власну колекцію метеликів. Любов до пташок у жінки пробудив один з її університетських викладачів. Науковець одразу сказав, що з цієї студентки буде добрий орнітолог. Відтоді минуло багато років, і за цей час Наталія Пріяткіна навчилася визначати пернатих не лише візуально, але й за їхнім співом, взяла участь у багатьох наукових проектах з орнітології, у тому числі й закордонних. Наразі жінка є волонтером у Галицькому національному природному парку.

Найдужче Наталію Пріяткіну обурює людська жорстокість у поводженні з птахами. Жінка має на увазі хвацьких фотографів, яких особливо багато у відпочинковій зоні в Карпатах та які за певну плату пропонують зробити світлину із якимось диким красивим птахом – орлом, яструбом, совою тощо. «Зазвичай, аби ті птахи були сумирними, їх годують психотропними речовинами, напоюють алкоголем або ж просто нещадно б’ють, – розповідає орнітолог. – Природа волає про допомогу, але більшість людей її не чує».

Наталя МОСТОВА