У ХХІ столітті право на приватність скасовано. Його більше немає. Щоразу, коли ви в якійсь анкеті ставите “пташечку” в рядку “Даю згоду на обробку моїх персональних даних”, ви погоджуєтеся, що ваші контакти, місце перебування, ім’я, адреса надходять стороннім. Навіть якщо там стоїть *зобов’язуємося не передавати вашу інформацію третім особам, це аж ніяк не гарантує того, що після реєстрації у якійсь гугл-формі вам не почнуть надходити рекламно-інформаційні (у кращому разі) розсилки абощо. 

Ні, це не страшно. Завжди є чарівна кнопочка “відписатися”. Іноді її вкрай важко знайти. Але вона існує. 

Ваші персональні номери телефону, електронні скриньки, акаунти в соцмережах стають каналами комунікації для бізнесів і послуг. Вас спамлять смс та емейл-розсилками. Вайбер, Телеграм, Вотсапп, Дірект, Месенджер щохвилинно спалахують сповіщеннями. А найнахабніші – телефонують. Іноді – не один раз. І ви щоразу кидається до свого мобільного. Бо раптом то нездужає ваша мама чи вихователька меншої донечки хоче повідомити про раптове підняття температури…

Найогидніше в цій ситуації, коли базу даних з контактами клієнтів просто продають. Тоді навіть не знаєш, звідкіля ноги ростуть у того всього спаму. І почуваєшся так, наче за тобою стежать.

Ні, тобі не здалося. Таки стежать. 

Не встигаєш приїхати в інше місто – байдуже, в Україні чи за кордоном, а Фейсбук уже тут і пропонує тобі дописи від ресторанів, що поруч, рекламу послуг, доступних у тих краях, магазини, дозвілля, спортивну секцію, лікарню і місцеву церкву. 

Іноді нам здається: “Та я ж лише подумала про прибирання!”, а Ютуб уже надіслав сто пропозицій купити електровіник з Аліекспрес. 

Не знаєте, що таке Аліекспрес? О, спитайте своїх дітей або онуків. Чи сусідських спитайте. Вони вам розкажуть, що це така країна, де продається все! Від шнурівок до гелікоптера. 

Ми звикли питати у Гугла. Тож питайте. Але питайте обережно. Бо, окрім відповіді на своє запитання “Що таке крем на основі сперми золотих бобрів?” отримаєте бонус у вигляді реклами бобрової шуби, засобів від старіння, тренінгу з основ фейсбілдингу та пропозицію стати частиною дружньої жіночої команди, що заробляє з продажу косметики. 

Ви не встигаєте прийти на якусь подію – не важливо, чи то бал з нагоди випускного вашого сина, чи міжнародний форум інвесторів, чи ранкове заняття з йоги у парку, як вас тут же сфотографують і викладуть фото у Фейсбук. А він, цей люб’язний крадій нашого часу, вже сам вирізнить серед кількох інших саме ваше обличчя і сам вас затегає. І якщо ви не надто розумієте, як працюють теги, то ваша стрічка перетвориться на лавину фото, часто – відверто невдалих.

І лише дуже обмежена кількість справді етичних і чуйних організаторів, опріч питань про ваші харчові уподобання, поцікавляться, чи можна вас фотографувати та виставляти ваші фото у Фейсбук. От зараз дяка вам, люди, за це велика! 

Для більшості людей це взагалі варіант норми. Люди не скаржаться, а радше навпаки – радіють, що їх зафіксували камери, та ще й пристойно вдягненими, у хорошому товаристві і з вдалого ракурсу. Радо поширюють фотозвіти подій на своїх сторінках і дякують фотографам і організаторам. 

Втім так буває далеко не завжди. Зазвичай той, хто виставляє фото у соцмережу, переймається лише тим, чи вдале його зображення. А інші можуть вдатися абияк. Головне, аби не голі. Хоча і тут як випаде. 

Однак я все частіше не відвідую певні заходи лише тому, що знаю: мене точно там сфотографують і викинуть фото в мережу. 

Ні, мені не шкода мого фото. Їх, власне, я сама накидала у Фейсбук стільки, що аж забагато. Але одна річ, коли то мій вибір. І геть інша, коли хтось робить його за мене, тим самим підвищуючи рейтинг власної події чи продукту. 

А проведіть колись експеримент. Залиште телефон у десь у сумці. А сумку – в кімнаті. Підіть за 100 км від дому. Сядьте на якийсь дубовий пеньок і розкажіть самі собі, як ви себе цінуєте і поважаєте. 

Це значно ефективніше, ніж повестися на ультрасучасний тренінг “Як досягти великого успіху і залишатися в зоні комфорту”.

І впевнена, вам не прийде розсилка.