Дехто каже, що люди ніколи не змінюються. Дехто навпаки – вважає, що людина змінюється постійно, скільки живе. Для мене обидві ці тези якісь дуже складні. Змінюватись чи ні – особистий вибір кожного. Головне, що кожен з нас має таку можливість: змінитися. Змінитися, в першу чергу, внутрішньо, змінити свої погляди, переконання, упередження, стереотипи тощо.

Міжнародний жіночий день, або ж просто 8 березня – одне із тих суперечливих, з дозволу сказати, свят, яке за свою столітню історію стільки разів змінило трактування і забарвлення, як, мабуть, жодне інше.

В моєму сприйнятті це було ось як.

В мене вдома якихось особливих святкувань у цей день ніколи не було. Я не пригадую, щоб тато якось по-особливому вітав нас із мамою. Всі оці «кави в ліжко» і тд… Принаймні, я дійсно не пам’ятаю. Може, і було щось таке. Усвідомлення, що ось воно: 8 березня, прийшло до мене десь у середній школі. Ми всім класом готувалися вітати вчителів і адміністрацію (Жіночу її частину. А оскільки, жінок у школах – 99,9%, то вважайте – всіх). У класі 5-6му ми виготовляли якісь листівочки і дарували їх учителькам. В старших класах купували букети і цукерки – словом, стандартно. Десь пізніше хлопці-однокласники почали дарувати нам, дівчатам, якісь там тюльпанчики. Так у моє життя у 90-х прийшов «женскій день» – свято краси, одноденних тюльпанчиків, перетягнутих гумкою і загорнутих у целофанку та якогось особливого ставлення до жінок саме у цей день. Я сприймала це, як щось миле і приємне. Ну нас же виховували як: «ти же дівчинка!».

Десь у студентські часи я почала тихо ненавидіти цю дату. Всі ці підсніжники, тюльпанчики і шоколадки почали мені здаватися якимись такими фальшивими і нещирими… Якось ніби під примусом. Особливо, коли кілька разів випадково почула чоловічі розмови, що от, мовляв, їм свято – а ти траться. «Та не траться, раз не хочеш!», – щось обурено кричало у мене всередині, і я свідомо почала уникати спілкування 7 березня. Бо ж, як відомо, всі корпоративні вітання відбуваються саме напередодні. Моє ставлення до «свята весни і краси» переросло в різко негативне після того, як на одній з моїх робіт жінки з профспілки самі закупили за профспілкові кошти тюльпани, а потім наші співробітники-чоловіки нам же їх урочисто вручили. Я думала – мене знудить. Але ми всі посміхалися і були типу щасливі і радісні – свято ж, свято жінки, краси, ніжності і все ото-от там далі за списком.

Наступна хвиля неприйняття 8 березня накотилася з декомунізацією. Нас усіх старанно переконували і продовжують переконувати, що 8 березня – це суто радянське свято, комуністичне і тд. Хоча походження його зовсім інше.

Паралельно з цим хтось і навіщось запустив фейк у мережі про те, що начебто це свято з’явилося після демонстрації якихось там повій. Це настільки активно роздували і поширювали, що воно таки дало результати: багато жінок образилися, бо їх наче назвали повіями, багато просто перестали святкувати – бо їм «відкрилася вся правда» про походження цього свята.

За усіма цими «повіями» і «святами весни та краси» кудись поділася головна суть цієї дати: 8 березня – Міжнародний жіночий день. День, коли варто говорити про рівність прав і протидію насильству. День, коли варто згадати про дискримінацію, яка все ще масово присутня у нашому суспільстві, сесксизм і всі оці «жінка повинна» і тд.

Чули фразу: «мовчи, жінко, твій день – 8 березня»? Парадоксально. Чудернацько. Для мене зрозуміло, чому і навіщо, і все одно парадоксально. Як умудрилися в срср з дати, яка першопричинно була укладена як антидискримінаційна, умудрилися зробити «женскій празнік»? Свято, яке замість урівнювати в правах і обов’язках почало знецінювати роль жінки в суспільстві, перетворюючи її на слабку стать.

ПС: Ледь не забула. Для тих, хто не святкує 8 березня.
Не станеться ніякої трагедії, якщо ви привітаєте зі «святом весни і жінки» свою поважного віку маму, тітоньку, бабусю, сусідку чи колишню вчительку, яку вітали все життя і вони справді чекають вашого тюльпанчика. Можливо, це цінно для них. Вони так звикли, потребують цього знаку уваги – то зробіть! Не помрете, гарантую.

Не станеться нічого трагічного, якщо вам у цей день хтось подарує квіти чи шоколадку. Гадаю, ваші близькі мають знати ваше ставлення до подарунків у цей день і не «накосячать». А далекі – ну квітка ж не образа. Спокійно беремо, дякуємо і делікатно пояснюємо, що мені, мовляв приємно, але не варто так затруднятися наступного разу, бо (далі по тексту).

І насамкінець. Я ніколи не забуду, як якогось року наша класна керівничка дуже демонстративно заявила, щоб їй не дарували ніяких квітів на 8 березня. Було це у ті часи, коли це ще не було мейнстримом. Зрештою, 8 березня один хлопчик з нашого класу таки прийшов до школи з букетом. Чи то не чув ультиматуму керівнички, чи то мама його перестаралась – але факт є факт. Знаєте, що зробила вчителька? З вересками відмовилась від букета. Однокласник розвернувся і пожбурив квіти у смітник… Можете собі уявити, як він почувався тоді? Я вам розповім: жахливо. Не робіть так, жінки. Якщо вам неприємний подарунок, відмовтесь від нього так, щоб не принизити того, хто дарує. Якщо вам неприємний той, хто дарує – майте мужність сказати про це прямо. Без демонстрацій. А якщо вам вже аж так вони потрібні – демонстрації – ви завжди можете вийти на вулицю з транспарантом на захист прав жінок.