Номеда Чюрльоніте: «Дисципліна дуже важлива у творчості, а не тільки в житті та спорті»

Зростати у родині дисидента-художника, якого маленьким разом з батьками та іншими чотирма братами і сестрами було виселено до Сибіру, бо дід, мер одного з містечок, не хотів коритися радянській окупації. Змалечку перебувати у творчій атмосфері, перечитати з батькової бібліотеки всі книжки про знаменитих художників, переглянути всі репродукції їхніх відомих робіт.

Пережити разом зі своєю країною трагічні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, брати участь у багатотисячних мітингах за проголошення незалежності, бачити штурм Вільнюської телевежі, радянські танки на вулицях литовської столиці і людей, які лягають під ці танки…

Двадцять років прожити у Лондоні. Вчитися у престижних коледжах, мати друзів, захоплення, виставки, а потім зустріти чоловіка свого життя і переїхати до Коломиї.

Це все – епізоди життя литовської художниці Номеди Чюрльоніте, яка вже десять років живе у Коломиї, у щасливому шлюбі виховує двох донечок, а ще –  щодня заново відкриває для себе життя, його радість і натхнення.

Історія перша. Вільнюс. Колір – сірий

Сірий – не тому, що дорослішання Номеди Чюрльоніте припало на закінчення радянської епохи, на її розпад, на період зубожіння, невизначеності і боротьби країни за свободу. А тому, що в ті роки вона неймовірно захопилася графікою і малювала на кожному кроці тільки її. А графіка, як відомо, – це лінії і штрихи, це відсутність кольору і присутність чорного на білому…

Прибалтійські країни у складі тодішнього Союзу завжди були трохи інакшими, радянський гніт тут був трохи м’якшим, і туристи, які приїжджали сюди, відчували себе, наче за кордоном. Магазини мали значно багатший асортимент, архітектура була більш збереженою та різноманітною, і загальна атмосфера здавалася не такою задушливою. Та все ж це була окупація, через яку багато хто заплатив життям і свободою чи був позбавлений всього й виселений з рідної землі, як-от родина діда Номеди. Жінка змалечку пам’ятає, як у сім’ї батьки і гості часто вели розмови упівголоса, щоб вони з братом не чули – бо раптом хтось із дітей прохопиться про щось ненароком у школі, і тоді чекай біди – як приносилися і читалися заборонені книжки, обговорювалися різні політичні події. Тобто це було життя на двох рівнях буття, один – для соціуму, інший – для вузького оточення однодумців, для відчуття власної гідності і внутрішньої свободи. Сім’я Номеди мала простору трикімнатну квартиру, де в підвалі будинку батько облаштував собі художню майстерню і де змалку вона проводила багато часу. Годинами розглядала альбоми з репродукціями картин відомих художників, які знала майже напам’ять, і починала малювати.

Мама бачила свою доньку плавчинею, тож з п’ятирічного віку Номеда десять років поспіль двічі на день – вдосвіта і по обіді – приходила у величезний вільнюський басейн олімпійського резерву на тренування. Ранкові заняття починалися о шостій ранку за будь-якої погоди, і маленька тендітна дівчинка з довгими косами наполегливо тренувалася, гартуючи тіло і дух. Вчилася бути інакшою, не схожою на всіх – бо всі інші дівчатка були коротко підстрижені, адже довге волосся заважає швидко плавати, а треба боротися за кожну долю секунди. Вчилася дисципліни, вчилася розуміти, що «треба» – набагато важливіше, ніж «не хочу» чи «не можу». Тепер Номеда каже, що ті десять років тренувань зробили її дуже наполегливою і дисциплінованою, а дисципліна є дуже важливою і визначальною, не тільки в житті чи в спорті, а й у творчості. У творчості, мабуть, насамперед…

Отже, наполегливі тренування з плавання, чудові результати і відмінне навчання в школі плюс додаткові заняття з англійської. І все це – легко, без особливих зусиль, наче на одному диханні. Коли дівчині було 15 років, високу і гнучку Номеду зауважила тренерка з баскетболу і переконала її зайнятися цим видом спорту. Було сердечне прощання з плаванням, і дівчину захопила інша стихія. На відміну від плавання, де плаваєш сам і відповідаєш тільки за себе, баскетбол заворожив як командна гра, як можливість відчувати себе частиною команди – чудово налагодженого механізму, бачити спільний результат, відчувати підтримку і самій підтримувати. Команда Номеди стала чемпіоном Вільнюса, і вони поїхали на всесоюзний турнір до Сочі. Жінка дотепер пам’ятає свій шок від порожніх крамниць у продуктових магазинах, від бідності та убогості радянського туристичного міста і водночас величезне піднесення від перемоги, бо тоді їхня команда здобула перше місце. 

“В нагороду ми отримали дипломи з великими портретами Леніна”, – сміється, пригадуючи, Номеда.

Про Вільнюс періоду здобуття незалежності, про штурм Вільнюської телевежі художниця може говорити тільки зі сльозами на очах. Вона згадує, як годинами вони стояли на морозі на похоронах загиблих захисників телевежі. І саме тому вона так близько взяла до серця події Майдану 2014 року, плакала за кожним загиблим, бо вже з власного досвіду знала, якою кров’ю виборюється незалежність…

Отже, сірий колір і графіка – конкретні лінії,  чіткі композиції – так в ній починалася художниця. В останньому класі школи дівчина відвідувала курс текстилю в Академії мистецтв, але після закінчення навчання хотіла вступати на англійську філологію у Вільнюський університет. А потім у легкому пориві змінити життя і вирватися з цього задушливого світу разом з друзями дівчина сідає у стареньку «Ладу» (на той час Литва вже мала безвіз з окремими європейськими країнами), і вони їдуть мандрувати Європою. Спочатку Париж – у ньому прожили три місяці, потім – Берлін, який Номеді сподобався більше, ніж Париж, а далі вони доїхали до Лондона, і дівчина відчула, що хоче тут залишитися жити…

Історія друга – Лондон. Колір – чорний

Чорний – бо це колір експресії і сильних емоцій. Колір завоювання, перемог і відсутності компромісів.

Отже, Номеда Чюрльоніте залишається у Лондоні – абсолютно сама, бо друзі вже повернулися до Вільнюса – у чужій невідомій країні. Англійська, яку вона поглиблено вчила у школі, тут мало придалася, «лондонська» англійська виявилася майже незнаною. У цей час дуже важливою та доречною була підтримка брата, завдяки якій вона могла жити у Лондоні. Зробила перший крок – записалася на мовні курси. Близько року ходила через Гайдн-парк на навчання і ним поверталася до свого найманого помешкання. А потім почалося життя, заради якого Номеда покинула рідне місто. Закінчила Вестмінстерський коледж, курс «візажу і макіяжу», працювала на показах мод, на телебаченні і на зйомках фільмів як візажист. Для когось це було б мрією із мрій, але не для Номеди: вона усвідомлює, що хоче рухатися у своєму розвитку далі, і так само, як колись поміняла плавання на баскетбол, так тепер змінила візаж і макіяж на графічний дизайн, комп’ютерну верстку, вебдизайн та цифровий монтаж фільмів у Технологічному центрі «Ноттінг Дейл». Брала участь в організації щорічного міжнародного кінофестивалю «Portobello» – створювала вебсторінку заходу та короткометражний фільм «Ex Boxers Overweight», який брав участь у показі фестивалю. Тривалий час була учасником електронної крауд-формації NBAW (Нове покоління альтернативних митців), де створювала візуальний контент для виступів, які проходили в Англії, Австрії та Німеччині. Життя в Лондоні було насичене й інтенсивне: цікава робота, поїздки, спілкування з друзями, малярство – щоб все встигнути, доводилося розраховувати кожну хвилину, застрибуючи щоранку у це велике колесо, яке називалося Лондон.

2000 року відбулася її перша персональна виставка «Supersonic» в Truman Brewery, Brick Lane, London, у наступні роки – приватні покази в Chicago Booth University, у 2008 році – участь у «Elsewhere» – першій виставці литовських митців Лондона. Номеда Чюрльоніте стала тією, ким мала бути – художницею.

І от на одній вечірці у друзів вона знайомиться з хлопцем. Його звати Роман, у Лондоні він працює вже п’ять років, а сам родом з міста Коломия, що біля Карпатських гір. Вони розуміють одне одного з пів слова і з першої розмови, і так, це воно – кохання.

Але Романа вже досить втомило це місто, йому сниться Коломия, і він хоче їхати додому. Та Номеда зовсім не готова кидати все заради кохання, поки що не готова. Вона це зробить трохи згодом, пізніше…

Історія третя – Коломия. Колір оранжево-жовтий

І вона знову опиняється у незнайомому, поки що чужому місті сама – якщо не зважати на чоловіка та свою нову родину – де нікого не знає, зі своїми перфектними  литовською та англійською і жахливою російською мовами. І живе абсолютно протилежним до ділового меркантильного Лондона життям – розміреним і неспішним, чекає на народження першої донечки, вчить українську, порається по господарству, садить і збирає городину. Багато речей її дивують, а то й шокують. «Як ви можете жити без медицини, поліції і суду?» – дотепер питає жінка, бо те, що ми тут маємо, аж ніяк не вкладається у її розуміння цих інституцій.

Як художниці їй не вистачало великих відстаней і великих мистецьких галерей, як жінці – шопінгу, коли можна годинами вештатися з крамниці в крамницю у пошуках чогось такого для душі і серця. Але вистачало сонця і світла, любові та обіймів і, звичайно, творчості. Картини народжувалися одна за одною, і, як наслідок, за останніх п’ять років  її участь у виставках вражає –  Вільнюс, Київ, Дніпро, Чернівці, Івано-Франківськ, Коломия.

Візії своїх майбутніх картин Номеда Чьюрльоніте бачить постійно і сміється: «Цими руками чоловіка обіймати б, а вони тягнуться і тягнуться до пензлів та фарб. Навіть серед ночі я прокидаюся від того, що бачу нові картини».

Тепер, коли минає десять років її життя в Коломиї, вона добре говорить українською з легеньким милим акцентом, має багато творчих планів. У коломийському мистецькому центрі «Світовид» веде дитячу художню студію, де вчить дітей не тільки малярству, але й англійської мови. Безмежно радіє успіхам своїх вихованок, впізнаючи в них себе. Часто малює зі своїми донечками – Діаною та Ренатою – і має багато робіт, на яких зображені жінки.

Я намагаюся показати жінок красивими, гідними і самодостатніми, сильними й активними – це мій спосіб оскаржувати буйство нашого часу та боротися з втратою контролю, яку відчувають багато з них. Живопис жінок у різних ситуаціях – це моя метафора їхнього буття”, – каже художниця.

Марія МИКИЦЕЙ

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!