Якщо трирічний малюк лежить на дивані пузом догори та дивиться мультик, і в цей час до нього підійти і сказати: «Ходімо на вулицю», він, звичайно, закапризує і не захоче нікуди йти.

Але якщо за тих же обставин підійти і сказати: «Що ти хочеш взяти з собою на вулицю: лопатку чи ровер?», він одразу пожбурить планшет і побіжить по велосипед. Без вагань, скиглення і торгів.

Те ж самісіньке з їжею. Якщо довго допитуватися, чи хоче він їсти і що саме хоче, то можна почати варити яйце, кашу і борщ, а закінчити усе шматком хліба з маслом. Або взагалі отримати вичерпну і коротку відповідь: не хочу.

Коли ж я питаю: «Тобі борщик зі сметанкою чи без?», або ж «Ти хочеш омлет чи варене яйце?», або «Тобі кашу цукрувати чи не треба?», здогадайтеся, що відповість дитина у всіх трьох випадках.

Таким чином можна мотивувати швидко вивчити уроки, прибрати кімнату, сходити по хліб тощо.

Це не дуже працює зі старшими дітьми, а на підлітків, мабуть, взагалі не діє. Але якщо зробити маніпуляцію тоншою і запропонувати щось справді спокусливе – поведуться.

Ба навіть більше: дорослі ведуться. Дуже охоче і завзято, ні на мить не усвідомлюючи, що ними маніпулюють.

Саме на таких прийомах побудована вся реклама і політика. Ілюзія вибору. Видимість того, що наша думка цінна і її хочуть почути.

Маніпуляція – це вид психологічного впливу, який змушує людину змінити свої актуальні бажання, наміри і прагнення в інший бік.

Маніпуляція не завжди є негативною. Наприклад, якщо за її допомогою ми намагаємося досягти позитивного результату для іншої людини, підвести її до правильного, корисного рішення чи вберегти від помилки. От як у випадку з дітьми – ми маніпулюємо через любов, щоб не сваритися, не прирікатися, не псувати настрій собі і дитині, але при цьому отримати бажаний результат, корисний для обох сторін.

У випадку з рекламою чи політикою це завжди маніпуляція з користю в один бік. Здогадайтеся, в чий?

Скільки разів ви купували товар лише тому, що акція і дають два замість одного? Чи в подарунок пропонують якусь не потрібну вам дрібничку? Або пропозиція діє лише до певного числа? Чи – обмежена кількість товару, купуйте швидше, бо ж не вистачить. Ще популярний спосіб закликати покупців «новим смаком», «більшою упаковкою» чи хоча б «свіжою обгорткою».

Покупці охоче «ведуться» на рекламу, яка обіцяє їм «крутість», статус, мрію, утверджуючи тим самим суспільні стереотипи: «тільки для справжніх жінок/чоловіків», «моя мама обирає лише…», «ти унікальна і варта цього…», «твоя дитина буде у захваті від нового смаку…» тощо.

Останнім часом (зрозуміло чому, хоча ця тенденція поступово відходить) рекламники маніпулюють свідомістю покупців, граючи на патріотичних мотивах: «для справжніх героїв», «козаки обирають», «купуй українське», вносять у дизайн упаковки національну символіку та елементи народного одягу – вишивку, петриківський розпис тощо.

Рекламники-маніпулятори обіцяють нам щастя і радість, задоволення і значущість, міняючи в рекламі картинку з похмурої на яскраву, звуки з дратівливих на мелодійні. Ви звертали увагу, як захоплено дивляться рекламу немовлята? Їх просто неможливо відірвати: часта зміна картинок, миготливі кадри перед очима просто притягують дитячі оченята до екранів – своєрідний гіпноз. Ні, я не перебільшую.

Інформаційне перенавантаження, фоновий шум, гучна музика і багатоголосся на «задньому плані» реклами розосереджують увагу і знижують рівень критичного сприйняття інформації. В результаті, опинившись навпроти вітрини з товаром, рука мимоволі потягнеться до того, якого «вистачає на вдвічі більше тарілок», чи який «працюватиме вдвічі довше».

Реклама лікарських засобів, як на мене, є злочином проти людства, і за таке особисто я б притягувала до кримінальної відповідальності! Адже українці – далеко не найздоровіша нація у світі – лікуються біля екрана телевізора та радячись із фармацевтом в аптеці. Ми поглинаємо кілограмами пігулок з недоведеною ефективністю, закрапуємо в носи, очі та вуха чергові краплі, вірячи у чудесне оздоровлення. І ми ж деремося в соцмережах, протестуючи проти медреформи.

Ще одна рекламна пастка, особливо для дітей та підлітків, – Інстаграм та Ютюб. Модні блогери – лідери суспільної думки, прости, Господи, – наліво й направо розповідають дітям з екранів їх смартфонів про Аліекспрес і як чудово там купувати, переконують 12-річних дівчаток, що їм потрібен гель-лак та нарощені вії, хлопчиків – що вони мають придбати квадрокоптер, а тих і інших – що без айфона їхня юність мине марно.

У політиці взагалі все сумно: ми голосуємо (переважно) не за когось, а «хай вже ось цей, аби лише не той». Дуже мрію, що доживу до того часу, коли своїми голосами на виборах ми дійсно обиратимемо кращого управлінця, сильнішого професіонала, а не балакучішого політика, який багато обіцяє. Іншими словами – маніпулює суспільною свідомістю.

Що з цим робити? Вчитися. В першу чергу, вчитися критично мислити і переосмислювати увесь той інформаційний потік, який зливається нам на голови через рекламу, ЗМІ, інтернет тощо. Вивчати технології впливу на свідомість, в тому числі ті, що ховаються за такою страшною, на перший погляд, абревіатурою – НЛП. Виховувати дітей, пояснювати, що текст реклами і реальність сильно відмінні.